Abbath у Києві: 13 друзів Ольве Ейкему

Abbath – це не тільки півтори години дикого блек-металічного замісу: концерт ех-учасника Immortal не залишив сумним нікого. А хто ж отримав найбільше задоволення? Розбираємось разом із Daily Metal.

  1. Моя бабуся. Я просто сказав, що іду на зустріч із Преподобним Ольве Ейкему, настоятелем Бергенського монастиря Святого Безсмертя, що належить до Істинної Норвежської Церкви. Темою зустрічі буде презентація автобіографії священника, що вийшла у 2016 році, також Преподобний розповість про боротьбу із демонами та власним «Я», необхідними для збереження безсмертя душі, а окремо буде проведено молебен пам’яті Пресвятого Великомученика Істинної Норвежської Церкви Єуронімуса Мейхемського (в миру – Ейстейна Ошета) і прочитано покаяльну молитву за душі тих, хто піддався спокусі та прослухав новий альбом окаянних 30 Seconds to Mars. Бабуся залишилась задоволеною.
  2. Я. Ваш покірний слуга ріс зразковим православним хлопчиком, але в 12-річному віці захопився рок-музикою. Рідня не могла не помітити збільшення гучності музики, довжини волосся та одягу чорного кольору, й заради спасіння моєї душі підсунули мені книжечку, в якій розповідалось про те, що всі рок-музиканти є сатаністами. Чи варто говорити, який ефект вона справила на мене? В ті часи інтернет був не в кожній хаті, тому саме звідти я дізнався про Black Sabbath, Led Zeppelin, AC/DС, і коли познайомився зі «справжнім» блек-металом, то вже мав до нього імунітет: дійсно, якщо навіть The Eagles – сатаністи, то втрачати вже нічого. Та от біда: блек-металісти чомусь не їздили до Вінниці, а легендарний CAMF загнувся до того, як я отримав змогу регулярно відвідувати його. Тому за майже десятилітню історію моїх взаємин із блек-металом цей концерт став для мене першим! Але спробую відкинути суб’єктивні емоції і використати свої емпатичні нахили, щоб дати більш об’єктивну картину шоу.
  3. Мужик із корпспейнтом на обличчі. За що я полюбив блек-метал? За гнітючу атмосферу страху та відчаю, за надважкі тягучі гітарні рифи, що лунають немов з-під землі, за нелюдський вокал, що нагадує крик ворона в полярній ночі, за крайню форму протесту та гордо кинутий виклик самим основам європейської цивілізації, і, звичайно ж, за диявольський винахід пекельної машини – бластбіт. Далеко не кожен музикант зможе видати шоу такого рівня. Abbath це зміг, з перших же ударів маршевої “To War” тру-блекери, що знаходились у залі, зійшлись у зловісному похитуванні головою, будучи готовими зустрітись віч-на-віч зі своїми найтемнішими сторонами.
  4. Подруга мужика із корпспейнтом на обличчі, іще одна власниця трупного гриму. Важко читати попередній абзац без посмішки, якщо тобі не 13 років. Бластбіт, скрім, протест? Кого ви цим здивуєте, 2к18 на вулиці! Тому було помітно, що більшість людей, включаючи і самих музикантів, прийшли сюди в першу чергу для того, щоб добряче пофанитись! Люди із насолодою спостерігали, як Abbath глузує із них, із себе і з самого блек-металу, видаючи убивчі гітарні рифи наперебій з не менш убивчими гримасами, арсеналу яких позаздрили б учасники «Розсміши коміка», вершиною ж його забав стала “All Shall Fall”, в інтро до якої він вдосталь награвся з мікрофоном, доводячи зал до сміху, а під кінець продемонстрував свою фірмову ходу «крабиком». Готовий посперечатись, в Атласі не було стільки позитиву на концерті з часів минулорічного виступу Валентина Стрикала!
  5. Мужик в футболці Immortal. Але, право, не приколами ж єдиними прославився Abbath! Так, шокуючий образ, який отримала блек-тусовка в 90-х – це важливо, але без пекельно важкої музики Immortal, яка завжди вигідно вирізнялась могутніми гітарними партіями, навряд чи Abbath так легко зробив би собі ім’я. І тому після вступного комбо із трьох треків сольника та композиції “Warriors”, записаної для супергрупи І, музикант прямо й прокаламбурив для слухачів: «чи хочете ви почути декілька безсмертних пісень», на що зал не міг відповісти інакше, ніж гучним ревом. Та і пан Abbath навряд очікував якоїсь іншої реакції, одразу почавши навалювати переходи класичної імморталівської “Nebular Ravens Winter”, доповнивши її не менш олдовою “In My Kingdom Cold” та новою партією гримас. А справжні фанати Immortal, яких у залі було надзвичайно багато, почали трясти головами так, ніби тих голів у них було мінімум по дві-три штуки.
  6. Двоє молодиків з вініловою платівкою Abbath. Втім, говорити, що успіх концерту – заслуга спадщини Immortal, було б передчасно. Людей із персональним мерчем Abbath було не менше, ніж людей у футболках Immortal, що прекрасно ілюструвало факт безмежної народної любові до винуватця сьогоднішнього свята і цілковитого прийняття публікою його сольної творчості. Тому пан Ейкему жодним чином не прогадав, розпочавши концерт із убивчої зв’язки хітів платівки 2016 року: “To War”, “Winterbane” й “Ashes of the Damned”. Особисто я не образився б навіть у випадку, якби вся програма шоу складалася б із пісень, що не відносяться до творчості Immortal, ну але аббату видніше.
  7. Мої фолловери в Інстаграмі. «Нема фотки в інсті – значить, не було». Я знав, на що ішов, коли встановлював цей додаток, знав, що коли довго вдивлятися в Інстаграм, то одного разу Інстаграм почне вдивлятися у тебе і змусить постійно приносити жертви хтонічній богині лайків задля здобуття її прихильності, задля коротких миттєвостей слави людської, задля власних адептів, що поклоняться тобі й піднесуть власні дари у вигляді переглядів та вподобайок, рознесуть вість про тебе у всі краї земні, й ось вже й ти, бастард Медіа та назгулів, ведеш власний батальйон у битву старих і нових богів… Ну, звичайно, в тому лише випадку, якщо в тебе підписників вистачає. А ні – то іди, вчись робити нормальні фотки та цікаві історії.
  8. Патлатий мужик в футболці Sepultura. Єдине, чого мені не вистачало – це слему. Складається враження, що для дійсно масового пекельного місива потрібні інгредієнти у вигляді куряви, літньої спеки та моря пива по 15 грн, інакше ж українська публіка розігріватись не бажає, хто б там не був на сцені. І тому концерт Abbath не став винятком: несміливий слем набирав обертів дуже повільно, немов остерігаючись потривожити сусідів. Але поступово до нього долучалось усе більше й більше людей, зі сцени шибайголів грамотно заохочував сам Abbath, а під хітову “The Rise of Darkness” у центрі залу нарешті відбулось оте найсправжніше повстання тьми і близько 20 чоловік ринулись у круговерть битви і штовханини. Втім, локальний рагнарьок скінчився разом із останніми акордами цього розривного треку й учасники слему, немов вибачаючись за свою поведінку, далі просто покірно трясли патлами до кінця концерту.
  9. Мужик в білій футболці Immortal. Втім, відносно спокійну атмосферу в залі можна пояснити не лише інертністю київської публіки. По-перше, дійство відбувалось у будній день, багато людей, можна було помітити, прийшли на концерт одразу після роботи, і, якщо вони й хотіли випустити пар, то могли це зробити й у більш мирний спосіб. Та й, по-друге, одразу було зрозуміло, що головні герої шоу будуть знаходитись не в залі, а на сцені: чимало людей просто із задоволенням спостерігало за гримасами і жестами, що їх безперебійно видавав Abbath.
  10. Подруга мужика в білій футболці Immortal. Відсутність тісного натовпу та слему створила ідеальні умови для хедбенгерів: щасливі володарі хаєрів найрізноманітнішої довжини мали вдосталь місця, часу та енергії для того, щоб трохи розім’яти шиї після довгих годин сидіння в офісах. Особливо жорстке диявольське хаєр-шоу розпочалось під час “Count the Dead”, яка слідувала після ”The Rise of Darkness”: пропащі душі героїв слему вимагали продовження бенкету, а ті, кому було досадно від своєї неучасті у масовій штовханині, оскаженіло намагались компенсувати нестачу адреналіну активними рухами шийного відділу хребта.
  11. Хлопчина з рунічним татуюванням. Цікавим та пізнавальним виявився концерт і для фанатів справжньої суворої Півночі. Окрім похмурої атмосфери скандинавських зим та міфології гордих вікінгів (окрему подяку, вслід за самим Abbath-ом, потрібно висловити звукорежисерам шоу: саунд концерту був настільки якісним, що слухач із пересічним рівнем англійської спокійно зміг би розібрати тексти (і це при тому, що вони виконувались гроулом, Карл!), чим, на жаль, може похвалитись не кожен лайв у наших ніфльхеймах), особливим подарунком для тих, хто прийшов у блек зі сторінок історії Скандинавії (або навпаки, полюбив цей похмурий край завдяки блек-металу), безсумнівно, стала “Fenrir Hunts” із аббатового сольника. Сам же музикант не намагався вразити публіку наспіх завченими українськими фразами, а навпаки: подарував слухачам норвежське словечко «Skål», найближчим аналогом якого є щире українське «cheers».
  12. Мужик з бокалом пива. В однозначному плюсі залишилися й бармени Атласу. Найдивовижнішим чином атмосфера концерту зуміла поєднати спеку й розслабленість, що, вкупі з прикладом фронтмена (неважко здогадатись, в якому контексті Abbath раз за разом викрикував «Skål»), просто змушувало глядачів один за одним підходити до барної стійки та повертатись із бокалами пінного напою, через що кількість усміхнених людей в залі підходила до максимуму та створювала відчуття присутності не на живому шоу легенди та співзасновника найекстремальнішого музичного жанру, а на лайтовій тусі старих друзів.
  13. Мужик з бокалом пива на сцені. Напевно, таке ж враження склалося і в головного шоумена вечора, який міг прочитати в обличчях глядачів неймовірне задоволення – від чого цілком щасливий був і сам. Адже блек-метал – блек-металом, AbbathAbbath-ом, а герр Ейкему – поважний добропорядний громадянин європейської країни, професіонал своєї справи, який насолоджується життям та улюбленою роботою, щедро ділиться своєю творчістю зі слухачами по всьому світові, а після виходу на біс покидає сцену «крабиком», доводячи зал до справжньої істерики. Отже, дякую тобі, Аббате! Сколь!

Фото: Алексей Тишевский
Повний фотозвіт з концерту Abbath на Daily Metal.