Aklash: іноді прірва вдивляється у тебе занадто пильно

Цієї осени у Києві відбудеться фестиваль Doom Over Kyiv. Для британського atmospheric/melodic black metal гурту Aklash цей захід стане особливим. По-перше, це їхній перший виступ поза рідною країною, і хлопці сподіваються з нього розпочати свій новий творчий етап. По-друге, це – перший візит Aklash в Україну, країну, чий black metal вони завжди згадують серед музики, якою вони надихаються.

Чи легко винайти щось нове у black metal, як змінюється гурт між першим та другим альбомом, яким має бути ідеальний концерт – про це і про багато іншого ми поговорили в інтерв’ю із Chris Kendell, басистом гурту Aklash та, як виявилось, великим фаном українського black metal.

Скоріш за все, українська публіка ще не знайома з гуртом Aklash. Чи можете ви представитись та розповісти про себе?

Ми – atmospheric/melodic black metal гурт з ухилом в бік фолку та прогресиву, з нетиповим інструментальним складом та довгими піснями, що складаються з багатьох фраз, у яких розвиток музичних тем припадає на кілька треків одразу. Із динамікою між важкими та мелодійними частинами й багатьма перегуками між інструментами.

Що означає назва Aklash? Чому ви обрали саме її?

Мовою орків так позначається «музика» – дещо з Толкієна, не очевидне настільки, аби його вже хтось взяв. Непогано, враховуючи, що на самій лише мапі Середзем’я можна знайти пару десятків назв гуртів за пару хвилин.

Як починав гурт Aklash?

Історія гурту почалась у 2011 році – ми всі були частиною однієї й тієї ж компанії, поєднаної спільними інтересами. Чотири роки тому я став басистом Aklash, хоча перед цим разом з кількома іншими хлопцями знявся у такому поганому, що аж хорошому відео на пісню “Solstice”. Можете знайти його на YouTube.

Минуло 5 років між вашим дебютним, однойменним альбомом ‘Aklash’ та другим повноформатником ‘Where the Ocean Meets the Sky’. Що ви зараз відчуваєте щодо цих двох альбомів? Чи відрізняються вони за духом? Чи змінився гурт Aklash в цілому або його члени як особистості між цими двома релізами?

Думаю, перший має ідейно вже цілком сформоване звучання, відчутне навіть попри своєрідний lo-fi (не зовсім «сирий» в сенсі естетики) продакшн. Другий альбом потребував довшої роботи для завершення, і він, безумовно, більш дорослий, далекоглядний і точний вислів. Знадобилось багато часу аби втілити те, чим ми всі були б задоволені, і що відображало б наші ідеї та почуття так узгоджено, як тільки можливо. Але ми задоволені кінцевим результатом, враховуючи час, що пішов на нього. Можливо, продакшн надто зашліфований, та все одно альбом вийшов безпосереднім та напористим. Нас дуже вразила обкладинка, створена польським художником Moonrot, – настільки вона яскрава і сюрреалістична для black metal. Мені вона нагадує класичні психоделічні обкладинки від Roger Dean для Yes, тільки перенесені на замерзлу північ. І ми точно не схожі на тих людей, якими були п’ять років тому: про себе я знаю точно. Принаймні, сподіваюсь – добре бути особою, що постійно змінюється, хоч це й не завжди проста задача.

Що вам подобається більш за все: писати пісні, записувати треки в студії чи їздити в тури з вже напрацьованим матеріалом? І чому саме?

Частина нашого матеріалу під час живого виконання виросла та еволюціонувала у щось відмінне від запису, тож моя відповідь – це дещо середнє між всіма трьома варіантами. Гадаю, надто просто ув’язнити себе, встановивши якісь абсолютні межі того, як саме щось має виглядати. Записана версія – це записана версія, гаразд. Але виконуючи її наживо, можна дати їй нове життя. На мою думку, це дуже важливо, бо тут і криється справжня сутність мистецтва. Звичайно, аби грати метал, потрібно бути стабільним та зіграним ансамблем, проте я не думаю, що кожен виступ має щоразу точно повторюватись. Завжди має бути щось унікальне, навіть якщо мова йде про якісь крихітні деталі. Навіть під час запису треку можна зачинитись і нескінченно з ним вовтузитись – він «готовий» тільки тому, що в якийсь момент ви вирішуєте, що «все». Як довго це може продовжуватись, якщо у вас під рукою всі можливості світу і стільки часу, скільки ви хочете? Мені здається, що це – меч з двома вістрями.

Чи намагаєтесь ви віднайти у своїй музиці щось нове, ніколи раніше не чуте у black metal?

Гадаю, в усіх нас є широченне коло інтересів та джерел натхнення, які відображаються у нашій музиці, і фінальний результат – це щось, усім цим забарвлене, тож він, як мінімум, має бути ідіосинкратичним. Мені от дуже подобаються goth rock та jazz. Ми не обмежуємо себе суто звучанням або ще чимось. Думаю, ми маємо достатньо унікальний, впізнаваний саунд, що з часом продовжить розвиватися в кількох різних напрямках.

Взагалі, чи важко вигадати щось нове у black metal в наші дні? Чи є якісь інші хитрі чи нестандарті шляхи, прямуючи якими гурт може створювати жанрову музику, що звучатиме свіжо та вражаюче?

Ніхто не має винаходити колесо; його навіть лагодити не обов’язково, якщо воно не зламане. Мені у black metal понад усе подобається своєрідна дихотомія. Він дуже пуристський, але в той же час підвладний найдикішим експериментам: головне – робити їх правильно. Багато оригінальних розробок вже були створені протягом «другої хвилі» середини 90-х, згадати хоча б Ved Buens Ende чи Dodheimsgard, які додавали до black metal джаз чи авангардні/індастріальні елементи. Наважусь навіть припустити, що традиційний black metal – доконана річ: невже комусь потрібен ще один ‘Under A Funeral Moon’, коли існує настільки крутий оригінал? Та й навіть мій (напевно) улюблений black metal альбом усіх часів, ‘Hvis Lyset Tar Oss’, виник під впливом багатьох не-металових підходів і в буквальному сенсі визначив піджанр «atmospheric black metal» двадцять п’ять років тому.

Особисто нам достатньо того, що ми йдемо своїм власним шляхом. Якщо комусь це подобається, це чудово. Будь-який кінцевий результат матиме наш підпис. Ми не найбільш доступний гурт, хоча і не найбільш екстремальний, але я вважаю нашу музику корисним досвідом для тих, хто захоче в неї вкласти свій час та увагу.

Що є найсильнішим ідейним натхненням для музики Aklash? Чи є якісь ідеї, які ви повністю розділяєте і під якими готові підписатись?

Життя, я гадаю. Aklash не поширює духовних чи політичних меседжів, на які ми хочемо когось підписати, подібно до розмахування якимось прапором. Ми просто намагаємося подати щось осмислене і відносне – хоч і, відповідно до стилю, багатозначно вбране. Якщо хтось може знайти у цьому прихований сенс чи ще щось подібне, цей підхід працює. Не хочеться бути занадто різким, але ми вважаємо за краще вивчати «реальні» теми і висловлювати більш складні емоції, ніж просто Сатана, ліси, вампіри чи ще щось, оскільки все це має свій час і місце. Приблизно тому ми не використовуємо корпспейнт – це б нам не личило. Із ним ми б намагались бути не собою.

Багато чого з реального світу я вважаю тривожним – часто навіть включаючи сам реальний світ. Особливо зараз, коли одночасно і відбувається атомізація окремих особистостей, і прискорюється ерозія спільнот і цінностей. Не кажучи вже про новий сталий глобальний конфлікт, ймовірність якого постійно зростає, чи повний суспільний колапс, який обов’язково станеться в найближчі півстоліття. Чудовий час, аби в ньому жити. Я – оптиміст, правда ж? Залежно від абсурдності, яку я відчуваю у певний момент, я можу сказати: «насолоджуйтеся падінням». Але іноді прірва вдивляється у тебе занадто пильно.

Вас якось питали, між якими двома гуртами – один більш, а один менш популярний – ви б хотіли зіграти. Тоді ви назвали Wolves In The Throne Room та Negura Bunget. Чи відтоді щось змінилось? Як би ви відповіли сьогодні?

Я і зараз вважаю, що ми б чудово вписались у лайн-ап із цима двома гуртами. Також, хоча я й вважаю, що такі гурти як Drudkh не повинні виступати вживу, якби така можливість магічним чином виникла, і ми б отримали таку пропозицію, навряд чи ми б відмовились. Суто гіпотетично.

Ви кілька разів згадували український гурт Drudkh як той, що сильно на вас вплинув. Як українка, я дуже рада таке чути. Що, на вашу думку, робить цей гурт настільки особливим?

Я – великий фан українського black metal: Drudkh, Hate Forest, Nokturnal Mortum, Astrofaes та інших. Це справді великий піджанр, який сформували історія та культура України, і це надає йому свого унікального відчуття. Drudkh, зокрема, мав величезний вплив на нас. Я пам’ятаю релізи їхніх перших чотирьох альбомів – коли ще ніхто не знав, хто вони такі – і незбагненну містику, що їх оточувала, живі обкладинки і свою нездатність зрозуміти тексти. ‘Autumn Aurora’ – досконалий приклад усього, чим має бути atmospheric black metal. Він мав коріння у класичних визначеннях стилю, але все ще звучав свіжим та сучасним і вражав майже ідеальним емоційним балансом між піднесенням і меланхолією. Вони створили ще багато чудового матеріалу, але ніщо не перевершить класичного виконання перших чотирьох альбомів. Те ж саме стосується таких альбомів як ‘Battlefields’ від Hate Forest, ‘Dying Emotions Domain’ від Astrofaes, чи ‘Goat Horns’ від Nokturnal Mortum – кожен із них є високим досягненням у своєму стилі.

Сьогодні, після двох повноформатних альбомів та кількох років разом як гурт, що ви можете сказати про ваші досягнення? Що збираєтесь завоювати наступним?

Я цілком ними задоволений – проте багато чого ще треба зробити. Можу сказати, що майбутній виступ в Україні – це величезний крок для нас, оскільки це буде нашим першим шоу поза Великобританією, і, сподіваюсь, новим початком. Ми грали по всій Великій Британії, вздовж і впоперек, і в деякому сенсі «вичерпали там себе». Хоча шоу – це шоу, і ми, звичайно, не відмовлялися б від можливостей, якби не повинні були. В наш час бути гуртом – зовсім інша річ, ніж раніше, особливо якщо хочеш цим заробляти. Це не зовсім реально, коли у вас є робота і «реальний світ», що змушує хвилюватись про себе і стоїть поперек вашого польоту фантазії. Не думаю, що хтось може на такому рівні викладатись на всі 100%, не вдаючись до невиправданих жертв. Втім, у світі екстремальної музики така спільна відданість дуже об’єднує.

Опишіть коротко ідеальний живий виступ із ваших мрій.

Можете вважати, що це кліше, але: виступ у сараї посеред лісу, посеред нічого в Камбрії на півночі Англії, перед маленькою аудиторією – оце воно. Я б хотів здійснити щось таке знову, але в більшому масштабі. У нас немає справжнього «сценічного шоу» як такого, але мені імпонує багато статичного світла і купа сухого льоду, у димі від якого можна загубитись (або знайтись). Для такого гурту, як ми, чим менше всього використовується для виступу – тим краще.

Чого нам чекати від вашого сету на фестивалі Doom Over Kyiv 2019?

Він буде таким, яким і має бути – більш агресивним, сирим та оголеним у порівнянні з альбомом. Я завжди вірив, що жива та студійна інкарнації для гурту – як права та ліва руки, і представляти їх потрібно абсолютно по-різному. Інакше хто б взагалі ходив на концерти?

Фестиваль Doom Over Kyiv відбудеться 12-13 жовтня 2019 року в клубі Atlas.  Придбати квитки на фестиваль можна тут: https://karabas.com/ua/tours/dok

Фото надані учасниками гурту