Колами драйву: P.O.D. у Stereo Plaza

Після шестирічної перерви до Києва повернулись легенди numetal/rapcore P.O.D. 17 березня вони розривали своєю енергією клуб Stereo Plaza, де презентували свою свіжу платівку Circles.

Фото: Мирослав Чорнобай

Флешбек 1. 15 років тому, весна. Я дивлюся найнеформатніший музичний канал Enter-music, чекаю, коли прокрутять моє замовлення. Замовлення не поспішає. Але трансльований депресивний ню-метальний трек про підлітків так і падає на вуха. “We are, we a-are…”

Флешбек 2. 4 роки тому, осінь. “…the youth of the nation!” – хором з друзями підспівую тому самому кліпові. День народження товарища проходить весело та голосно. За іронією долі, сусідами P.O.D за нашою добіркою кліпів виявляється ранній Behemoth.

Наші дні, весна. Я прямую на концерт запальних каліфорнійців у Stereo Plaza. Рівно на сьому годину, ще й переймаючись, що можу надовго застрягти у черзі на вхід.

Як можна здогадатись, вирушаючи на концерт, я нічого не знала ані про розклад концерту, ані про розігріви. А їх виявилось аж двоє. Першими були українські хлопці з гурту Роллікс, яких широка публіка пам’ятає за дуетами із Тартаком (“МікрOFF/ONна перевірка”), VovaZiL’vova (“Доки є сили”) та своїм колишнім учасником Пашою Пм (“Несемо”). Два роки тому, після п’ятирічного мовчання гурт поновив активну діяльність, тож мене заінтригувало, як хлопці виступатимуть, і чи приймуть їх слухачі.

Щиро і чесно заявляю: Роллікс – молодці. Задача перед ними стояла непроста: за коротенький, півгодинний сет не лише самим осідлати хвилю драйву, а й закинути на неї публіку. І публіка завелась. Стрибаючи під «Давайте стирати кордони між нами», ритмічно качаючи руками під «Несемо́, несе́мо… », смикаючись під «Бий-бий, мій сталевий кулак.. » та підспівуючи сповіді щасливого бороданя: «Ти любиш мою бороду, тому від тебе я не піду», вона розгойдалась на повну. І гітарні рифи, ню-метальне ді-джеївське “wah-wah” та веселий непосидючий вокаліст розігнали маховик загальної енергії на повну.

Отут би й переходити до головних героїв, але ні. Після півгодинної паузи для зміни апарату та лайн-чеку на сцену вийшли італійці Le Basour. Вони заграли бадьорий, трохи підважчений електро-рок, що місцями нагадував мені то EBM від Combichrist (за вступами), то турецьких героїв дууууууже старого Євробачення Mor Ve Ötesi (за мелодікою та всім іншим). Колоритний гривастий вокаліст-гітарист Allen Plaze сяяв посмішкою, підбадьорював залу та аж випромінював позитив та енергію. Проте, публіка наче заразом поважчала, попри всі зусилля музикантів. Щиро кажучи, мені їх було трохи шкода. І грали добре, і музика непогана, і лідер яскравий, і публіку вони розпалювали з усіх сил, але… Їм просто дуже не пощастило опинитись між двох репкорів. Наскільки ідеальним розігрівом були Роллікс, настільки ж дивними після них видавались Le Basour. А враховуючи, що частина глядачів побігла на Meet & Greet з американцями, а ще частина відверто підганяла час на барі, картина склалась геть невтішна. Та, здається, італійців це геть не займало і, весело відспівавши останній трек сету “Jump”, вони попрощались, пожбурляли у зал свої листівки та поступились місцем технікам. І ще одній сорокахвилинній перезмінці.

Нарешті світло згасло та… увімкнулось “In The End” від Linkin Park. Обличчя піднесенних глядачів одне за одним повитягувались, десь навіть почулись слова: «Ми що, помилились гуртом?» Але ні, це було лише інтро, що перервалось характерним звуком «зажуваної плівки». А за хвилину, під мерехтіння стробоскопів на сцену вийшли герої вечора – P.O.D. Хлопці помахали глядачам руками і одразу ж, без «розгону» ввалили свій “Boom!” Я швиденько втікла від загрозливої воронки сьоркл-піту поближче до сцени, де, волаючи, що «… it’s all right! All right!» вже щосили гасав невтомний Sonny Sandoval. Під кінець вже першої пісні фронтмен вирішив пройтись по руках (у прямому сенсі), а на останній приспів бухнувся на хвилю людських рук та прокотився по ній, ні на мить не замовкаючи. Не збавляючи градусу веселощів, ню-металісти перейшли до ішного підриву – “Rock The Party (Off The Hook)”, за яким дали кілька свіженьких бойовиків з альбому ‘Circles’. Розігрівши публіку до кипіння, Sonny додав ліричності розповіддю про те, як іноді, навіть коли ти перебуваєш у найкращому в світі місті, починаєш тужити за домом. І як втілення цієї легкої ностальгії, гурт заграв мелодійну баладу “Always Southern California”.

За цим ліричним моментом проревіло ще два драйвових треки: титульний з нового альбому та старий-добрий “Satelite”. І тут раптом до мікрофона підійшов лід-гітарист Marcos Curiel та задав дивне питання: «Хто в залі вміє грати на барабанах? Гаразд, – оцінив він кількість рук. – А хто знає пісню “Southtown”? Ти? А йди-но сюди!» І, поки обранець виходив, хитро додав: «Наступного разу на його місці можете бути ви». Хлопець представився Віктором, помахав усім зі сцени, всівся за барабани та впевнено вступив із бочкою. І дуже пристойно відстукав усю пісню. Настільки, що не всі глядачі помітили заміну. Задача поскладнювалась ще й зовнішньою схожістю Віктора з сесійним ударником P.O.D: обидва худі, в чорних футболках та кепках, ще й бородаті – слава Ктулху, хоч бороди різної довжини. Лише у парочці місць Віктор трохи сповільнився, але група це легко підхопила. Ударник же P.O.D увесь цей час стояв збоку та охоче відривався разом із залом. За цим сюрпризом послідував свіженький бойовик “On The Radio”.

Залу залило синє світло, і розкотився знайомий басовий вступ. «Ця пісня називається “Youth Of The Nation” — проголосив Sonny і почав реп про раптовий останній день з життя підлітка. «We are, we a-a-re the youth of the nation!» – гойдаючи руками, підспівувала я, а разом зі мною ще кілька сотень людей. А під кінець пісні до нас приєднався ще і вокаліст Роллікса Дмитро. Наспівавшись вдосталь, хлопці звернули увагу на мошпіт у центрі зали та запропонували розкрутити його на максимум під справжній панк-рок. Фанати охоче відгукнулись, своїм бігом розігнавши міні-торнадо під короткий, але надшвидкісний “Without Jah, Nothin'”. Далі був ще один хіт – “Alive”, та нестримний фанатський краудсерфінг під нього. Завершили основну частину хлопці тягучим і пронизливим бойовиком із нового альбому “Listening For The Silence”. Вваливши фірмовий коротенький фінішер “Who’s In This House” (“P.O.D!“) та зробивши фотку на тлі зали (за допомоги милої дредастої дівчинки, підозріло схожої на Sonny), хлопці залишили сцену.

P.O.D. + Le Basour + Роллікс | Stereo Plaza | 17.03.2019

Повний фоторепортаж за посиланням: https://flic.kr/s/aHsmCjFzYw

Серед глядачів почались вештання. Хтось обіймав героя вечора Віктора, хтось переводив подих після мошпіту, хтось (як і я) все наспівував собі «I swear…». Дехто, введений в оману підступним сайтом Setlist.fm, покрокував на вихід. І дарма. Бо за пару хвилин P.O.D. повернулись, зарядивши наостанок два забійні, перевірені часом трекани: “Set It Off” з легендарного ‘Satellite’ та “Murdered Love” з однойменного альбому. І лише тут концерт завершився. Залишивши по собі купу енергії та частку сонця. Такого, що завжди сяє десь там, у Південній Каліфорнії.

Setlist: 

  1. Boom
  2. Rock The Party (Off The Hook)
  3. Panic Attack
  4. Will You
  5. Rockin’ With The Best
  6. Soundboy Killa
  7. Always Southern California
  8. Circles
  9. Satellite
  10. Southtown (feat. ударник Віктор)
  11. On The Radio
  12. Youth Of The Nation (feat. Роллікс)
  13. Without Jah, Nothin’ (circle pit)
  14. Alive
  15. Listening For The Silence
  16. Who’s In This House

Encore:

  1. Set It Off
  2. Murdered Love