Lords of Chaos – метал-відповідь Богемній Рапсодії?

Попередження 1: стаття містить спойлери (хоча, думаю, всі наші читачі чудово знають історію Mayhem).

Попередження 2: якщо ви труъ-блецкер – у вас може пригоріти від перегляду данного фільму.

Попередження 3: автор не є експертом в історії Norwegian Black Metal, хоча і був на концерті Mayhem та краєм ока бачив кілька документалок.

Вже понад десять років у засобах масової інформації обговорюється проблема «кризи ідей» у Голлівуді (я б навіть назвав це креативним зубожінням). Дискусія розгортається навколо помітної тенденції – з кожним роком випускається все більше і більше римейків, сиквелів, приквелів та ребутів. Цю тенденцію можна побачити фактично у кожному жанрі кіно – від класики хорорів Evil Dead та Halloween і до пригодницької фантастики як Terminator та Jumanji. У той же самий час оригінальні сценарії та сюжетні рішення все частіше не дістають необхідного фінансування та схвалення з боку продакшн-компаній. Частиною цієї тенденції стала і підвищена увага до біографічних фільмів/фільмів, заснованих на реальних подіях – The Imitation Game, Darkest Hour, Steve Jobs, Sully тощо. Багато з них отримують схвальні оцінки критиків та приносять значні прибутки. Чудовим останнім прикладом цього стала стрічка Bohemian Rhapsody – про життя та творчість Freddie Mercury та гурту Queen. Фільм вже встиг завоювати 2 нагороди Golden Globe та багато інших, включаючи чотири Academy Awards. Тому можемо справедливо очікувати на нові байопіки, пов’язані з музикою. І сьогодні я хотів би коротко поговорити про фільм, який цікавить багатьох металхєдів – Lords of Chaos.

Чим зацікавить нас Lords of Chaos? Історією колективну з, на маю думку, найбільш епічно-контроверсійною історією існування – Mayhem. Якщо людина слухає і цікавиться металом, скоріш за все вона знає/чула про даний гурт. Але все ж варто зробити короткий екскурс в історію.

Mayhem – заснований у 1984 році гурт з Осло, Норвегія, один з найвизначніших гуртів black metal сцени та засновники Norwegian black metal. Незважаючи на свій значний плив на розвиток металу, багато кому вони відомі завдяки серії подій, що трапилися з учасниками колективу у 90-ті роки минулого століття. Про цей період і йдеться у фільмі.

Сюжет охоплює основні події у житті центрального персонажа історії – Øystein Aarseth (Euronymous), засновника Mayhem. У 1988 році до гурту приєднався новий вокаліст – швед Per Yngve Оhlin, більш відомий за своїм псевдонімом Dead. Багато хто вважає, що саме він першим почав використовувати corpsepaint, з метою виглядати як мрець. Окрім цього, був також відомий тим, що різав собі руки підчас концертів та зазнавав значних втрат крові. У 1991 році Dead скоїв самогубство, вистріливши собі у голову з дробовика, перед цим порізавши собі вени. Зробив він це у будинку, у якому гурт займався записом нового альбому, і тому тіло його знайшов гітарист MayhemEuronymous. Він купив одноразову камеру, повернувся до тіла Dead`а та зробив декілька фото, одне з яких було використане як обкладинка наступного релізу гурту, а також забрав декілька уламків від черепа. З них пізніше було зроблено прикраси, які роздали гідним музикантам. Вже звучить як цікава історія для кіно? Але це ще не все.

У 1992 році до гурту приєднався Varg Vikernes (Count Grishnackh) у якості бас-гітариста. Як і багато інших блек-металістів з Норвегії він, разом з Bård Guldvik Eithun (Faust) та Euronymous були учасниками радикальної антихристиянської організації Black Metal Inner Сircle. Її учасники, зокрема і Варг, брали участь у підпаленнях християнських церков у Норвегії. У 1993 році Vikernes наніс 23 ножових рани Euronymous`у і вбив його. У ході розслідування цього злочину, було отримано докази про підпалення церков, а Faust`a звинувачено у вбивстві гомосексуаліста.

Роль Euronymous отримав брат Macaulay Culkin (Home Alone) – Rory Culkin, а Dead`a виконав Jack Kilmer, син Val Kilmer (відомого за ролями у фільмах Batman Forever та The Doors). Актори молоді й маловідомі – як, власне, і реальні прототипи їх героїв той час, коли розгорталися події. Акторів у своїх ролях можна побачити не тільки у трейлерах до фільму, але й у кліпі MetallicaManUnKind. Прем’єра фільму відбулася на Sundance Festival. З 1983 по 1984 рік режисер стрічки – Jonas Åkerlund був барабанщиком шведської групи Batory і, очевидно, знайомий з метал-культурою.

Отже, після короткого огляду сюжету, перейдемо власне до моїх думок після перегляду.

Загалом, фільм викликав більше позитивних емоцій. Візуально Lords of Chaos знято чудово – сцени насильства (суїцид Dead`а, підпал церков, вбивства) зняті реалістично та яскраво, викликають напруження та створюють необхідну атмосферу для фільму з таким сюжетом. Втім, головною прикрасою фільму є інтерпретація описаних вище подій, від якої, власне, в багатьох і «бомбануло». Автори фільму намагались максимально відійти від «романтизації» та «легендаризації» персонажів та їх вчинків – тенденції, яку можна прослідкувати у багатьох фільмах про black metal. Тому і погляди на цей фільм доволі різні. Особисто мені припала до душі ця концепція. На той час всім учасникам Black Inner Circle було трохи за 20 років, їх сім’ї були представниками середнього класу і, фактично, всі проблеми вони організували собі самі (окрім, хіба що, Dead`а, у якого було важке дитинство і, скоріше за все, він був психічно хворим).

Основною темою фільму по суті є маркетингова геніальність Euronymous’а у поєднанні з його повною безвідповідальністю за свої вчинки та слова. Euronymous створив концепцію black metal музики – боротьба проти позерства, христианофобія, нігілізм тощо – однак сам нічого, пов’язаного з цим, активно не робив. У результаті інші люди, зокрема Varg, прийняли ці ідеї та почали підпали церков та вбивства. Коли Euronymous зрозумів, що події виходять з-під контролю – було вже пізно.

Тепер коротко про те, що не сподобалось або викликало змішані почуття. Актори та їх гра загалом сподобались, окрім, хіба що, Emory Cohen`a, який зіграв Varg`a, хоча частково це пов’язано зі сценарієм стрічки. У фільмі Varg спочатку слухає Scorpions (!!!), значну частину фільму з обожнюванням дивиться на Euronymous та у фінальній сцені з вбивством робить собі какао з молоком, спостерігаючи за тим, як Øystein cтікає кров’ю. Звичайно, такі речі додають певної напруженості, але в мене викликали нерозуміння та спантеличення.

У фільмі також присутня любовна лінія, яку важко прослідкувати у документальних свідченнях. Вона додає людяності Øystein’у, однак виглядає дещо притягнутою за вуха.

Загалом, вийшло дуже гідне кіно, особливо зважаючи на події, що у ньому висвітлюються. На відміну від Богемної Рапсодії, головних героїв та їх життя не намагалися прикрасити, а навпаки – показати їх як звичайних молодиків, які дещо загубилися у своєму житті.

Ну і в кінці про головне – музику. Якщо ви очікуєте великої кількості металу у всіх його проявах – у мене для вас погані новини. Цей фільм більше про людей, аніж про музику. Звісно, ви почуєте, як учасники Mayhem репетирують, грають та відриваються під “Stand Up And Shout” у виконанні Dio. Втім, це частково компенсується великою кількістю плакатів, пластинок та атрибутики у кадрі.

P.S. Varg на своєму каналі на YouTube вже висловив деякі думки з приводу фільму.

P.P.S. Рекомендую дивитися фільм англійською, оскільки при перекладі втрачається певна гра слів та навіть атмосфера (Dead`a у російськомовній версій звуть «Жмурик» *facepalm*).