Макс Набоков (Flying): я займаюсь музикою у стані «усвідомленого ентузіазму»

‘Seeding Pain’ – п’ятий альбом «ветеранів» українського death metal Flying і перший реліз у дискографії гурту за 9 років – наприкінці травня побачив світ за підтримки вінницького лейблу Nocturnus Records.

Про сучасну реінкарнацію команд «старої школи», складності вітчизняних метал-релізів і концепцію нового EP Daily Metal поспілкувався із гітаристом гурту Максом Набоковим.

Півтора місяці тому перший за 9 років альбомний реліз Flying нарешті побачив світ. Між релізами ‘Graceful Murder’ (2010) та ‘Seeding Pain’ (2019) – можна сказати, ціле покоління. За цей час змінилася не тільки метал-сцена, а й музика як така: підходи до її створення і сприйняття, концертний ринок, та й сама публіка. Отож, як це – випускати EP у 2019? Що змінилося для Вас за ці 8 років?

Вітаю! Так, минуло 9 років з дати релізу Graceful Murder’ та 8 років, як Flying, так би мовити,, «повісили бутси»… Багато води сплило: ми постаріли на 8 років, але й помудрішали, набралися досвіду у різних сферах. Я особисто не «вимикався» зі світу музики, встиг пограти в декількох колективах (Prime Mover, Vertigo, Dreams of Victory), взяти участь у студійних проектах та попрацювати гітарним техніком у світових зірок. Начебто не все так погано, якби не війна…

Що стосується нового ЕР, то від ідеї до реалізації минуло два роки. Навесні 2017 року я показав Віктору кілька музичних ідей, на що він сказав «А чому ні?». Зрозуміло, що зараз аудиторія змінилась, і гримлять інші імена. Але ми все ж таки вирішили спробувати. Так, ми усвідомлювали, що попиту на death metal майже немає, кошторис закликав до здорового глузду, але бажання креативити перемогло. Як співав (чи читав?) репер Серьога, «со временем я понял то, что нету явной цели, со временем я понял — важен сам процесс».

Що з цього всього вийшло – судити слухачеві. Але ми задоволені результатом та дуже вдячні всім, хто нам допомагав в реалізації цього ЕР.

За останні роки тема війни трагічною стрічкою була вплетена в життя нашої країни. Повсюдним став і її вплив на творчість митців різних напрямів та жанрів. У минулорічному інтерв’ю для Daily Metal фронтмен Flying Віктор Озолін називав події останніх років в Україні одним із стимулів для повернення гурту до музичної діяльності. Чи можна, таким чином, назвати творчість Flying 2018-2019 своєрідною відповіддю, реакцією, породженою війною за українську цілісність і незалежність? І чому ця відповідь надійшла тільки зараз, через кілька років після початку подій?

Безперечно, війна цілком вплинула як на концепцію релізу, так і на лірику… Чому зараз? Тому що до 2017 року гурту не існувало взагалі. До цього були три роки болю, важких роздумів, переживань, співчуття. Майже у кожного з нас близькі люди та друзі були на фронті чи боронять Україну саме зараз. Якщо ти – громадянин, ти не можеш стояти осторонь чи заплющити очі, наче нічого немає. До речі, не розумію митців чи спортсменів, які декларують, що вони «внє політікі»…

А стосовно ЕР… З часом в головах склалася більш-менш продумана форма, потім наповнення, а потім прийшла й реалізація.
Гостьову участь у титульній композицій альбому взяв Владислав Шахін – фронтмен одного з найстаріших українських doom metal гуртів Mournful Gust, що цього року також вирішив повернутися до активної діяльності. А у 2017 повернулися Flying, у 2018 альбом випустили Mutanter… Реінкарнація колективів, що беруть своє коріння із 90-х років – це радше випадковості чи вже певна закономірність? На Вашу думку, що змушує представників «старої школи» зараз повертатися на сцену?

Це, мабуть, найскладніше питання: чому поети пишуть, художники малюють, а музиканти грають?

Напевно, однозначної відповіді немає. Хтось вирішив задовільнити залишки творчих амбіцій, у когось з’явився вільний час від родинних турбот. Хтось не зміг витримати без творчого процесу, який, як вважається, як наркотик для людини мистецтва… А комусь лейбл запропонував за повернення на сцену «смачний» контракт.

Flying у 2011

У треку “OnThe 8thDay” є рядок із відомим виразом «blind leading the blind» – «сліпий веде сліпого». У якості назви альбому цю ідіому використовував львівський гурт 1914, який наразі є одним з найбільш помітних колективів вітчизняної важкої сцени. А що Ви особисто можете сказати про стан українського металу, зокрема death metal і навколишніх жанрів, на сьогоднішній день?

Думаю, це тема для окремого інтерв’ю.

Український метал перебував й перебуває в жорсткому андеграунді. І це, мабуть, його звичний стан. Якщо раніше слухач більш активно відвідував живі концерти, то зараз він віддає перевагу прослуховуванню музики вдома, на носіях чи в інтернеті. Внаслідок чого значно зменшилась турова активність метал гуртів Україною. Підтримка музикантів була значно більша, ніж зараз.

Я особисто вважаю однією з найбільших проблем те, що в Україні кращою метал командою вважається будь-яка, але не українська. Так, розумію, що це більше питання до музиканта, ніж до слухача, але «маємо те, що маємо». Також має місце той факт, що існує вікове «розшарування» аудиторії: у молоді – свій так званий «метал», у більш дорослого слухача – свій old school. Якщо додати ще й стилістичний розподіл, то стає сумно.

Існують проблеми й всередині самої сцени. Наприклад, зазвичай в гурт для його розкрутки треба вкладати грошей набагато більше, ніж може викласти з власної кишені середньостатистичний музикант.

‘Seeding Pain’ вийшов на вінницькому лейблі Nocturnus Records. Український метал-реліз на українському лейблі – не таке вже постійне явище. Розкажіть, будь ласка, про цю співпрацю. Чим в сучасних реаліях (коли більшість мріє про мейджори, але релізить альбоми на невеликих зарубіжних лейблах, середніх зарубіжних лейблах – локальних філіях мейджорів, або взагалі самовидавом) вітчизняний лейбл може допомогти виконавцю?

В нашій епопеї по створенню ЕР, мабуть, найскладнішим питанням був пошук лейблу, тому що видавництво міньйона є дуже ризикованим кроком з точки зору капіталовкладень. На додаток, майже немає культури міні-альбомів у вітчизняного слухача. Тому було великою вдачею, що лейбл Nocturnus Records погодився на цю «авантюру». До речі, ми дуже вдячні нашому старому приятелю, шефу лейблу й відомому видавникові Ігорю Симоненку за плідну співпрацю та підтримку.

Як і завжди, основне завдання лейблу – видавництво матеріалу на фізичному носії чи у цифровому форматі, а також інформаційна підтримка в ЗМІ та інтернеті. Все це ми отримали.

Новий EP Flying містить всього чотири треки, з яких перший можна розглядати як певне інтро до релізу. Чому було вирішено випустити альбом саме в такому форматі – можливо, за допомогою ‘Seeding Pain’ ви розвідуєте грунт і це – один з перших, хоч і досить серйозних, кроків до нового повноформатного релізу?

Моя суб’єктивна думка така, що на сьогодні є сенс видання повноформатного альбому або за фінансової підтримки лейблу, або якщо ти, так би мовити, не останній і гастролюючий гурт, на який є попит аудиторії. В ідеалі – це обидва варіанти.

В нашому випадку реліз у форматі ЕР був найоптимальнішим після майже дев’ятирічного небуття. Так, це саме розвідування грунту й попиту на melodic death metal – в першу чергу вдома, в Україні. Але на сьогодні, як би це не було прикро для прихильників нашого гурту, глобальних планів по альбому немає.

І на завершення інтерв’ю – чи є у Вас, як музиканта (і у гурту Flying в цілому) певна кінцева мета творчого шляху, точка, по досягненню якої можна буде сказати «Окей, ми зробили все, що хотіли»?

Досить філософське питання.

Особисто я ще після запису Graceful Murder’ відчув, що сказав все, що мав сказати. Було відчуття задоволення творчої спраги. Донині я займаюсь музикою у стані «усвідомленого ентузіазму» – це коли підлітковий фанатизм й максималізм вже давно зникли, а професійним музикантом я не став. Залишилось лише відчуття кайфу від гри на гітарі, що я й роблю. Навіть намагаюся займатись, як і раніше, кожного дня.

Що стосується кінцевої мети… Дивлячись на The Rolling Stones, Kiss або AC/DC, розумієш, що кінця-краю бути не може. Немає точок, подекуди є лише три крапки