Вже цієї суботи Тінь Сонця порадують своїх прихильників сольним концертом у столиці. Ексклюзивно для нашого сайту фронтмен гурту Сергій Василюк відповів на ряд запитань щодо майбутньої події та розповів багато цікавого. Про що саме? Читайте вже зараз.
“Останні ночі без тебе” – назва концертної програми та головної пісні турової мандрівки, композиції водночас ліричної та важкої по звучанню і сенсовому наповненню. Розкажіть більше про цю пісню, чим вона є для вас? Як Вам вдається зберігати стильову домінанту рок-музики у подібних романтичних композиціях?
Не буду приховувати, дуже радий появі цієї пісні на світ! Як на мене, пісня вийшла доволі симпатичною і до того ж представила дещо нове звучання Тінь Сонця.
«Під зорями і артою…» – гадаю, насамперед за цими рядками можна зрозуміти енергетику пісні: в ній і війна, і романтизм, який є непереможним! І я дуже радий, що пісня є цілком зрозумілою для наших бійців – в ній немає нічого надуманого.
Вперше за багато часу пісня потребувала дуету з вокалісткою, і я практично відразу відчув, що цю роль має зіграти наша подруга Христина Панасюк, яка має чудовий тембр та величезний досвід поїздок в зону бойових дій.
До речі, цікаво, що в результаті пісня не сприймається як військова, і дехто навіть не до кінця розуміє, про які саме обставини у ній співається. Кільком дописувачам не сподобалось, але чимало хто висловив думку, що це наш найкращий твір.
Загалом робота у дуетах Вас надихає, чи перевагу надаєте сольному виконанню?
Найбільша складність дуетів у живому виконанні, адже якщо ставити за мету презентувати пісню в кожному місті, де ти виступаєш, – потрібно узгоджувати концертний графік із «творчим партнером», а це не завжди вдається. Перед прийдешнім київським сольником ми відвідали Запоріжжя, Дніпро та Харків разом із Христиною, до того виступали разом на «Бандерштаті», «Холодному Ярі», «Дунайській Січі» та кількох інших фестивалях влітку. Такій співпраці я дуже радий, проте розумію: що популярніше буде Христина, тим важче буде так надалі взаємодіяти, бо все ж її формат суттєво відрізняється від нашого, і ми можемо мати різні запрошення в один і той самий день.
Розкажіть детальніше про майбутній сольний концерт у столиці. Чому обрали саме MonteRay Live Stage? Впевнені, що ця локація вмістить усіх бажаючих?
Ми позиціонуємо цей концерт як ексклюзивний і дещо «камерний». В чомусь він навіть експериментальний. Насамперед розраховуємо на найбільш відданих шанувальників, з якими поділимось дещо експериментальною програмою. Більш «масовий» захід ми плануємо вже на весну, він буде присвячений 15-річчю концертної діяльності гурту. Щодо концерт-холу MonteRay – маю віддати належне: дуже охайний і, я б навіть сказав, «шляхетний» клуб, до речі, з доволі великою сценою!
Чого слід очікувати гостям заходу? Готуєте якісь сюрпризи?
Звичайно! І нові пісні будуть теж!
Які очікування особисто у Вас? Є якісь перестороги, чи впевнені в усьому?
Я сповнений натхнення від нещодавно створених композицій і радий, що ми і далі примножуємо доробок змістовного українського року. Значною мірою, це буде підсумковий концерт у цьому році, після чого може бути кілька виступів, проте насамперед хочеться спокійно підійти до запису нових композицій і організувати великий тур Україною та можливо за кордоном навесні. А програма відпрацьована на попередніх вихідних, тож все має бути гаразд!
Зараз досить популярними є акустичні сети серед представників рок-ніші. Ви – не виняток. Чим є акустика для Вас? На Вашу думку, у якому форматі краще сприймається подібна музика та закладені в неї думки?
Я практикую акустичні концерти доволі давно, тож скажу, що просто не можна порівнювати формат концерту під гітару і концерт у повному складі. Це просто різні речі, і в кожного з форматів є свої переваги. Акустика – дає можливість створити більш затишну, камерну атмосферу, можливість поспілкуватись з публікою досить таки ґрунтовно. Рок-концерт – це рок-концерт, гадаю, тут не треба нічого пояснювати. Працюють різні чакри.
Основною перевагою та величезним здобутком Вашого колективу є те, що виступів маєте багато, відвідуючи навіть маленькі міста, приділяючи немалу долю уваги спілкуванню зі своїми прихильниками. Яку роль грає подібна відкритість для колективу? Багато маєте друзів по Україні?
А як не подорожувати? Без цього ніяк! Дуже приємно відчувати величезні простори нашої країни з усіма її відтінками: Харків та Дніпро, Львів та Луцьк, Одеса й Київ… Все це – цілі світи, але все це разом – Україна, і щось таке особливе мене в цьому всьому зворушує! Мабуть те, що… Хтось може сприйняти це як жахливий пафос і прояв самозакоханості, але все ж, повірте, ні. Розумієте, я завжди писав ці пісні для українців, з думкою про наше національне відродження, що вкрай важливо й нині. Так ось, вдячний слухач в кожному куточку України – це для мене не стільки навіть задоволення власного творчого его, скільки відчуття здійснення цих моїх мрій дещо іншого виміру, це відчуття, що ми є! А підкріплюється це звичайно піснями, в які сам віриш.
Ваш вокал має беззаперечну перевагу – просто таки підіймати з місця і провокувати на рішучі дії. Він є закличним, єднаючим, патріотичним. Як працюєте над ним? Яка кількість репетицій за певний проміжок час забезпечує Вам бездоганну злагодженість у роботі з колективом?
Дякую за добрі слова! Щодо злагодженості гри – тут ще багато над чим потрібно працювати, проте все ж регулярні репетиції дають своє. Щодо вокалу, то допомагають акустичні виступи, яких є не менше, ніж репетицій з гуртом, та певні навики «правильного» співу. Щодо усього іншого – ще раз дякую за такі приємні слова, але це неможливо пояснити.
Наскільки важливим для сучасної молоді є правильний вибір музики? Що найперше має донести музична індустрія до підростаючого покоління? Чи може це зробити поп-музика? Чи можливо переконати уже сформовану свідомість пересічного українця за допомогою глибокого тексту?
Немає правильного вибору музики, є просто певна природня чи психологічна налаштованість людини на ту чи іншу вібрацію. Ви ж розумієте, хтось може божеволіти від якогось виконавця, ридати чи шаленіти від кожної ноти, а хтось у ньому не почує нічогісінько. Інша справа, що моду на музику диктує доволі обмежене коло продюсерів, програмних директорів, а інколи й просто власників певних ЗМІ, які мають той чи інший смак, а інколи навіть і приховану мету.
В ідеалі, в країні має бути приблизний паритет в ефірі між розважальною та змістовною музикою, але цим ніхто займатись не буде, оскільки в демократичному суспільстві, особливо нашого українського «розливу» це завжди нагадує цензуру. Тобто суспільство з однієї сторони проти цензури, з іншої – практично не має можливості впливати на медіа-ринок, чим часом саме обурюється. Колись була диктатура партії, тепер – окремих людей, наділених певним ресурсом.
Чимало залежить, до речі, від батьків. Інколи вважається нормальним, коли діти і батьки зовсім не сходяться в музичних уподобаннях. У мене це зовсім не так! От, наприклад, одного разу батько вмикнув платівку Машина Времени. Наступні три роки я слухав лише Макаревича!
Більше того, ще раніше бабуся вмикала грузинів Орера і білорусів Песняры. Хоча від них я фанатів менше, я досі люблю у них практично кожен мотив. І важливо, що пізніше – і батьки, і бабусі з дідусями із задоволенням слухали вже Тінь Сонця, тому в даному випадку не варто мене підозрювати у якійсь ретроманії. Тобто суть не у часі виникнення композиції, а напевно у стані молекул води у тобі, коли ти її слухаєш!
Розкажіть про плани на майбутнє. Чи не планується дуетів з рок-виконавцями/експериментів у музиці/відеоробіт/кардинальних змін іміджу? Чого б найбільше хотілося досягти найближчим часом? Про що віддати звіт самому собі по закінченню року?
Цьогоріч я заспівав у дуеті із моїм улюбленим українським бардом Олексою Биком у проекті Галини Гузьо «Пісні війни». Як на мене, класно вийшло. Я з радістю і далі буду підтримувати подібні ініціативи. Інша справа, повторюсь, наскільки регулярно подібні творчі ідеї можна демонструвати наживо.
Відеороботи – я тільки за! Цього року відзняли кліп “Закохані вогні”, дуже цікавий досвід.
Щодо зміни іміджу. Я погоджуюсь, що «артист мусить перевдягатися», але я ніколи не розумів кардинальних змін іміджу. Навіщо? Тебе ж люблять таким, як ти є. Інший імідж – інший проект, це моє глибоке переконання. Ну давайте завтра Iron Maiden почне грати брит-поп… Повна маячня! Хочеш брит-поп – слухай Oasis. Якось так. До речі, зверніть увагу на Міхалка! Він чітко розмежовує свої проекти за стилем, і правильно робить!
Ваші побажання нашим читачам та відвідувачам Ваших виступів.
Нехай музика вас надихає і нехай її буде багато! Щастя і здійснення мрій, звичайно! Побачимось 18 листопада у Києві!
Бажаємо гурту вдалого концерту та подальших успіхів у творчості!
Фото: Інна Самусь
