У нас було 2 фестивалі «Terroraiser» в рік, на які приходило 75 волосатих мужиків, два десятки школярів, сім-вісім байкерів, готки з Калинівки, студентки з пєда, мєда і політеха, всіх кольорів шкіри і волосся, а ще парочка вампірок-лесбіянок і дві дюжини забулдиг, яким пофігу, хто сьогодні грає. Не те, щоб цього було достатньо для повноцінної тусовки, але раз вже почав ходити на рок-концерти, то ходи вже до кінця. Єдине, що мене турбувало – це скінхеди. У Вінниці немає нікого настільки безпомічного, непомітного і нечисленного, як скінхеди. Останній «Терор» відбувся у 2013 році, але я знав, що на концерті Skinhate ми знову зануримось в цю атмосферу.
Вінниця регулярно займає верхні стрічки в різноманітних рейтингах комфортності для проживання. Це дійсно так, вона є мальовничим та затишним українським містечком, що лежить над тихими берегами Південного Бугу, поміж фонтанами, скверами і парками. Привітні люди, ввічливі водії маршруток, чисті вулиці і трамваї… Рай для пенсіонерів і молодих матусь. Пекло для молодих рокерів.
І ось для того, щоб порушити цю ідилію, до Вінниці приїхав гурт Skinhate.
Це вже не перший приїзд «Скінів» до міста, але вінничани однозначно встигли засумувати за їх гучними виступами. Тим більше, що колектив веде свою історію з міста Покров (екс-Орджонікідзе) Дніпропетровської області, тобто у справі наведення шуму і гаму в окремо взятому місті досвід має чудовий. Отже, рівень очікувань фанів цілком можна зрозуміти.
Попри заявлений час початку концерту о дев’ятій годині, публіка, зголодніла за гарною важкою музикою, почала збиратись на сходинках біля ресторану “Підкова”, що знаходиться в будівлі колишнього кінотеатру “Росія”, іще за півтори години. Погода стояла морозна, молоді люди грілись як могли і чим могли. Як наслідок, сміттєві урни були переповнені задовго до початку концерту, та й не всі фанати змогли «дотягнути» до завершення дійства.
Врешті, із невеликим запізненням, але двері концертного майданчику відчинились, і трохи промерзлу тусовку в прямому сенсі слова розігрівати почав вінницький metalcore/hardcore колектив Sick Solution. Формація існує декілька років, і, попри не надто активну концертну діяльність, вже встигла набити значний музичний і виконавчий рівень та отримати власних фанатів, які радо зустріли гурт енергійним мошем. Публіка дійсно не гаяла часу і відривалась, як могла, адже, по-перше, треба було зігрітись, а по-друге, музика Sick Solution цілком сприяла цьому. Ритм-секція забезпечувала слухачів могутніми брейками, соло-гітарист – мелодійними якісними партіями, вокаліст же заводив натовп, вміло чергуючи чистий та екстрім-вокал.
Останню можливу грань між публікою та виконавцями знищив сам ресторан: сцена знаходилась на рівні зі слухачами без жодних перегородок. Тому металхеди мали можливість слемитись мало не з самими музикантами, а також влаштовувати стейдж-дайвінг прямо з колонок обабіч «сцени». Втім, одразу варто зауважити, що до втручання охорони справа не дійшла, фанати вдало піймали ту грань між диким буйством під сценою і порядком у залі в цілому.
Не встигли слухачі оговтатись від натиску Sick Solution, як на сцені з’явились довгоочікувані гості. Головним героям вечора нічого не залишалось, як взяти публіку тепленькою і довести до кульмінації. Комбінацією зі старих перевірених хітів та матеріалу з нового альбому Skinhate кинули фанатів у новий вихор слему і серкл-піту. Попри те, що вінницькі скінхеди нагадують сусліка з фільму ДМБ (якого ніхто не бачить, але він є), у гурту виявилось чимало відданих шанувальників, які завзято підспівували і радо кричали, коли вокаліст колективу, Куст, направляв мікрофон у зал. Особливої різниці між «справжнім» вокалом і «фанатським», на жаль, помітно не було: звук у залі змушував бажати кращого. І якщо ритм-секція звучала досить чітко, то гітара і голос «просідали». В цьому аж ніяк не було провини музикантів чи звукоінженерів, причина полягала в самому місці проведення, яке задумувалось як ресторан, а не як концерт-хол. Натяжна стеля приміщення по-зрадницькому глушила високі частоти, а стіни не давали розгулятись низьким.
Попри все, вибір місця важко назвати невдалим. Проблеми зі звуком із запасом компенсувала сама атмосфера закладу, яка на 100% відтворювала андеграундний дух концерту. Черга біля барної стійки, дешеве пиво, розбавлене горілкою незрозумілого походження, вбита вбиральня, позбавлена традиційного поділу на «ме» і «жо», шкіряні дивани з претензією на високий шик, що, можливо, і бачили кращі часи, але зараз служили першим притулком для самотніх молодих неформалів, які не витримали високого градусу напруги і тепер були спроможні займати суто горизонтальну позицію…
витримали високого градусу напруги і тепер були спроможні займати суто горизонтальну позицію…
Втім, від таких роздумів мене стрімко відірвали учасники гурту, підготувавши на завершення виступу фаталіті з пісень «Паскуда» і «Нахуй» – двох, напевно, найбільш відомих та провокаційних композицій, давши новий поштовх дійству. Навіть дехто із вищеописаних «горизонталів» піднявся і, немов востаннє, кинувся у слем, а кількість піднятих угору телефонів обабіч серкл-піту виросла в декілька разів. Після анонсованої останньої пісні в залі відразу ввімкнули світло, що не завадило «Скінам» зіграти іще одну композицію «на біс», а потім – виділити немало часу для фотографій, автографів та просто розмов із шанувальниками.
Далі – все по сценарію. Молоді школярі подумки готувались до зустрічі з матусями, молодих школярок вже чекали татусі, студенти-неформали насолоджувались останніми миттєвостями рок-вечірки, плануючи продовження, а дядьки постарше скаржились на звук і пригадували часи, коли музон був гучнішим, скінхеди – бритоголовішими, а Skinhate – проривом на молодій українській альтернативній сцені.
Наївні вінницькі рок-романтики вважали, що можна отримати душевний катарсис, купивши за 100 гривень квиток на концерт, але результат – зустріч кількох поколінь розбитих ілюзій, що так і не зрозуміли головну, стару як світ, помилку контркультури – переконання, що Хтось чи Щось підтримує світло в кінці тунелю.
Фото: Ольга Мірошниченко
Повний фотозвіт тут
