Наприкінці червня в Черкасах відбулася восьма «Рок-Булава». Вперше у місті опинилися не тільки сцени фестивалю, що цього року переїхали із Переяслав-Хмельницького, а і хлопці зі Space Of Variations.
Оля Нікітіна відвідала фест у своєму рідному місті, поспілкувалася з гуртом перед виступом та ділиться фестивальним бліц-інтерв’ю.
Вітаємо в Черкасах. Як вам нова локація фестивалю?
У порівнянні з попередньою – однозначно краща, тут чистіше та душевніше. просторіша територія. Ми вирахували за спеціальною формулою оцінки фестивальних локацій, що тут в тисячу разів краще (посміхаються).
2 перемоги на The BUMA. Що далі? Як воно – бути кращими, тримати марку?
Далі – світ. Україна, насправді, невелика країна. Є кілька точок, куди ми постійно навідуємося, а є міста, в яких не були ні разу: можливо, їм не зовсім цікава наша музика, або загалом подібний формат. Тому далі лише світ.
Кишинів. 6.08. Crazy Town. Розкажіть, чого очікуєте. Як виникла ця співпраця? Що хотіли б взяти у легенд?
Тіма Касаткін: Організатор концерту вже кілька разів привозив нас до Кишинева. Цього разу запропонував нам виступити у якості сапорту CT, а ми, звісно, погодилися.
Дмитро Кожухар: Ми подивимося і послухаємо їх наживо, щоб зрозуміти, що можна в них почерпнути.
Олексій Зацерковний: Жарти жартами, проте цей гурт дійсно досвідчений. Переглядаючи їхні навіть невеличкі європейські клубні концерти, ми перебуваємо під неабияким враженням. Вони дуже круто грають, багато чого знають, а все інше щодо їхніх особистих проблем нас не стосується. Як музиканти вони досить цікаві і добре, що в нас буде змога познайомитися з ними.
Тіма Касаткін: До речі, ми з ними зіграємо ще й в Україні на фестивалі БЕzVIZ у Дніпрі 4 серпня.
“Fuck This Place Up“. Розкажіть детальніше про ідею кліпу. Доволі неочікувано для вас. Можливо навіть, після такого з’явилось бажання чи запрошення знятись в кіно?
Олексій: Якось ми в колі своїх друзів щось святкували. Приміщення, в якому ми перебували, було схоже на конференц-залу часів 90-х, прикрашену повітряними кульками, проте зі строгим євроремонтом. Мимоволі виникали імпровізації на тему того, як можна зняти кліп в подібному місці на якомусь застіллі. З невинного жарту це з часом, обростаючи ідеями, перетворилося в повноцінний сюжет для відео. Потім ми знайшли для нього ідеальну пісню.
Тіма: В цю коротку пісню ми постаралися помістити мінімум шість сценок, хоча їх було значно більше.
Дмитро: Вірно підмічено, що це зовсім на нас не схоже. Саме з такою метою ми й знімали цей кліп. Адже в житті ми гумористи, тому й вирішили показати себе ще й з такого боку. Гумор займає велику частину нашого життя, ми постійно жартуємо. Проте ніколи раніше не показували це в творчості, а тепер от вирішили зізнатись.
А в кіно ми з радістю б знімались. Я, наприклад, в двох серіях “Київ вдень та вночі” знімався.
Філософська тематика у творчості. Чи є у ній якісь рамки?
У нас немає рамок, адже філософська тема безкінечна та досить широка. Скільки живеш, стільки й навчаєшся, розвиваєшся, ставиш собі якісь питання, навіть у тих же текстах.
Дмитре, на столичній презентації ‘Mind Darknet’ Ви зізнались, що пару років тому навіть не думали про музику. Що було тим самим поштовхом до того, що є зараз?
Дмитро: Я почав займатися музикою в 2009 році. В 2010 році наш гурт розпався. А я давно для себе вирішив: якщо не досягну чогось з цим гуртом, то не буду цим займатися. 4 роки я не займався музикою зовсім і був переконаний, що більше не зв’яжу з цим своє життя. Та одного разу мені довелося послухати альбом ‘Sempiternal‘ Bring Me The Horizon, і він пробудив у мені відчуття необхідності дій, занять музикою, прагнення чогось нового. Сенс в тому, що ніколи не потрібно ставити для себе рамки, говорити, що в тебе чогось ніколи не буде, тому що потім це в тебе обов’язково з’явиться якимось дивним чином. Ніколи не говоріть ніколи.
Тімо, в одному із інтерв’ю Ви зізналися, що те, чим зараз займаєтеся – це щоденне втілення мрії. Яким був шлях до неї? Чому саме барабани?
Тіма: Це був 10 клас школи, і я був на той час вокалістом гурту. На репетиціях мені завжди хотілося пограти саме на барабанах і за можливості я сідав за них та пробував щось робити, хоч і не вмів. Вийшло так, що наш барабанщик поїхав на море, і я попросив його дати мені барабани. З цього моменту я остаточно зрозумів, що це мій інструмент, мені було дуже приємно на них грати. Я навіть поставив їх вдома біля ліжка і, граючи на них, перебував у повному кайфі.
Ваші мотиватори (речі, люди, емоції).
Олексій: Я не можу однозначно щось назвати своєю мотивацією. Є натхненники, події, приклади, котрі надихають робити щось дійсно круте. А ось щодо самої мотивації – вона знаходиться десь глибоко всередині і є незбагненною, її неможливо пояснити. Це не просто бажання заробити гроші, записати пісні, це рух до дій, від яких отримуєш задоволення. Ні від яких інших дій ти не можеш отримати більшого задоволення, гармонійного стану, котрий не можна назвати матеріальним чи відчути на дотик. Це дуже незвичне відчуття.
Дмитро: Мене мотивує небажання і страх стагнації, коли ти не рухаєшся, а стоїш на одному місці. Я цього боюсь і не хочу подібного, постійно прагну якогось руху. Мотивує ще й те, яка кількість людей заряджається нашою енергетикою. Ти відчуваєш відповідальність перед своїм слухачем. Круто, коли нам пишуть про вагому роль нашої музики в житті.
Тіма: Мене мотивують концерти, живі виступи, тури, перебування в гурті, творчий процес, постійне прагнення щось робити, пробувати, придумувати.
Антон: Мене мотивує наш гурт. Це головна енергетична точка, котра змушує рухатися далі.
Олексій: Якщо це твоя справа, без жорсткого спротиву всередині, то потрібно боротися за будь-яких умов. Ти можеш хотіти все й одразу, і це нормально. Проте все й одразу не завжди виходить, і це може тебе зламати. Тут потрібно зупинитися і подумати, чи не шукаєш ти найпростіший шлях, тому ще це хитрий хід. Можна піти по простому шляху, а можна по правильному. А правильний зазвичай вимагає зусиль, на відміну від простого, де все можна відкласти на потім.
Фото: Аріна Касаткіна
