Tower of hope and pray, або power metal по-вінницьки – Daily Metal

Tower of hope and pray, або power metal по-вінницьки

Раз на рік ми з друзями їздимо у Вінницю на рок-концерт. Не всі з них слухають рок, не всі його люблять, але чому б не спробувати щось нове? Керуючись такою логікою, були відвідані концерти гуртів Біла Вежа, The Heavy Crawls і Dust N’Bones – дніпровського триб’юту Guns N’Roses. Останній відбувся порівняно недавно, восени, і, в принципі, ліміт поїздок для нашої компанії вже було вичерпано, але на 16 лютого було анонсовано нову подію: концерт гурту Sunrise, перший їх візит до Вінниці і заодно – перше power metal шоу за останні декілька років. Та частина компанії, що любить рок, такий івент проігнорувати не могла і одразу почала підбивати на поїздку решту.

Серед ключових аргументів було те, що гурт de-facto вже був усім відомим завдяки ротації на Radio Roks (адже саме ця станція, завдяки відданій охороні радіоприймача від лоббістів Радіо Energy, була  топовою під час посиденьок нашої дикої ватаги в гаражі Маріка, культовому місці нашої Гнівані); що на концерті не буде ніяких бійок, вересків і криків, а виключно високопрофесійне виконання і шоу; також немаловажливим епізодом стало і місце проведення – нововідкритий хайповий арт-простір Cherdak, на якому ще ніхто досі не був. До гаража Маріка, звичайно, далеко, але цікавість взяла своє.

Time Shadow | Cherdak |16.02.18
Повний фотозвіт за посиланням: https://flic.kr/s/aHsm7gACTU

Отже, після того, як мої друзі та ще сотня поціновувачів power metal завершили свої справи в роботі та навчанні й дістались із Гнівані, на сцені з’явились вінницькі музиканти Time Shadow. Їх виступ містив дуже багато очікувань для мене, адже мені ще не доводилось бачити цей колектив наживо, попри те, що він є вінницьким і функціонує вже не перший рік. Дебютник же гурту, ‘A World Beyond, зачепив мене якісним матеріалом, оздобленим крутими гітарними соло від Андрія Мельника, відомого як Dragon rider та вокалом Артема Солейка (Shadow lord), що змушував раз за разом згадувати Rob Halford, тому вдвічі цікаво було дізнатись, чи зможуть музиканти втримати таку планку і в живому виконанні…

Поки я був зайнятий цими роздумами, натовп уже оточив гурт настільки щільно, що не залишив жодної можливості підібратись до сцени поближче, тому виступ прийшлось спостерігати на барі. Тим не менше, не залишився непоміченим для всіх, в тому числі – й для моїх друзів, особливо для прекрасної половини компанії, зовнішній вигляд музикантів: похмурі костюми в стилістиці universal monsters вокаліста, гітариста і клавішника Владислава Титаренка (він же Alchemist). Персональну армію фанатів мала й ритм-секція колективу: декілька земляків прийшли підтримати барабанщика Едісона «El Venturer» Гал’ярдо, а бас-гітарист Володимир «Timeless Warrior» Гуменюк і взагалі є одним із найшанованіших та найдосвідченіших рок-музикантів Вінниці.

У треклисті були представлені як пісні з альбому ‘A World Beyond, так і найсвіжіші новинки гурту, такі як “Legion”. Було  виконано і хронологічно найстаршу пісню колективу, “Lord of the dreams”. На драйовій “Fly Higher” важко було втриматись від слему навіть на барній стійці, і тому дивно, що фанати (а перші ряди дійсно окупувала саме фан-база вінничан) не пустились хоча би в танок, не кажучи вже про мош… Як для людини, яка слемилась під Курган і Агрегат, Otorvald і The Subways, такий стан речей є незвичним.. Іще однією прикрістю стало те, що Time Shadow не відіграли повний сет, втім, поціновувачі їх творчості матимуть змогу знову побачити колектив 17 березня на Nocturnus Rock Fest у міському палаці мистецтв «Зоря», де вони розділять сцену з гуртами Reactor, Pomsta й Exact Division.

І ось після короткої перерви зал знову заповнила музика: величні ноти інтро “Celebration”  польського гурту Lux Perpetua. Учасники гурту ще до того встигли немало зацікавити публіку: починаючи від першої появи у гримерці, коли туди епічно ввалилися п’ятеро височенних чоловіків, що навіть без костюмів змусили пригадати часи хрестоносців та крилатих гусарів і до самого виходу на сцену, де вони, вже у повному бойовому гримі, діловито прогулювались біля барної стійки. Втім, інтриги це не знищило, музикантам вдалось епатувати публіку вже одним своїм виглядом. Знаючи, що на публіку очікує справжнє шоу, я відправив своїх друзів під сцену, тому перші дві композиції, “Curse of the iron king” та “legend”, провів за барною стійкою, тримаючи місце, але після їх повернення, вислухавши захоплені враження, одразу ж поспішив під сцену.

Lux Perpetua@Sunrise | Cherdak | 16.02.18
Повний фотозвіт за посиланням: https://flic.kr/s/aHsmdcWPRx

Продершись крізь натовп, я встиг на акустичне виконання фолк-балади “Eversong”, яку вокалістові Artur Rosiński допомагав виконувати співаючий барабанщик гурту, Paweł «Kaplic» Zasadzki. Paweł помітно насолоджувався своєю хвилиною слави, артистично обігруючи композицію та даруючи публіці посмішки, глядачі ж відповідали взаємністю, адже цей короткий перфоманс остаточно розплавив лід між гуртом і натовпом.. Якщо той лід, звісно, був, у чому я особисто сумніваюсь. Втім, акустична інтерлюдія добігла кінця, Paweł застибнув назад за установку, а на перший план у всій своїй красі вийшли гітаристи гурту Mateusz Uściłowski та Patryk Makać, які влаштували справжню гітарну дуель. Надзвичайно круто розпалила зал енергійна “An old bard”, а справжньою кульмінацією стала драйвова “Rebellion”. Підводячи пісню, Artur повідав історію про те, як гурт майже 15 годин знаходився в дорозі до Вінниці (на секундочку, це був перший виступ Lux Perpetua за межами Польщі), як сильно вони стомилися в дорозі, і, звичайно ж, чи не змогла б публіка допомогти йому в приспіві, проскандувавши слово «Rebellion». Хіба слухачі могли відмовити у такому проханні? Взагалі, окрім вокалу, Artur по-справжньому вразив своїм умінням працювати із залом, з легкістю тримаючи публіку в тонусі, навіть попри те, що спілкувався із людьми виключно англійською. Завершив свій виступ колектив піснею “Straight back to hell”, присвяченій «Метро-2034», про що нам люб’язно розповів Artur.

Після закінчення виступу я поспішив обговорити його зі своїми друзями. Знову-ж, вони не змогли не відмітити яскраві образи музикантів, голос вокаліста і його розмови із натовпом, додавши цікавий коментар: «як тільки вони вийшли, я одразу подумав про Відьмака». І от, очікуванні Sunrise я вирушив прогулятись по залу, де зустрів бас-гітариста люксів Krzysztof “Kormak” Rutkowski в компанії Patryk Makać, з якими поділився цією історією. Музиканти дійсно здавались задоволеними, почувши, що їх музика передає атмосферу твору відомого земляка, але справжню насолоду отримав уже я сам, коли будучи вдома, загуглив назву Lux Perpetua (попри те, що познайомився з їх творчістю задовго до анонсу виступу, одразу після виходу платівки ‘The curse of the iron king’, почитати біографію колективу руки тоді не дійшли) і дізнався, що таку саму назву носить останній роман «Саги про Рейневана» Анджея Сапковського! Таким чином, важкий вибір, що ж мені почитати далі, вирішився сам по собі.

Тим часом до виходу вже були готові справжні зірки вечора – гурт Sunrise, які відкрили програму хітом нового альбому “Tower of fear”. Саме тут буде доречно трохи описати саму сцену, на якій виступали гурти. На висоті восьмого поверху відкривався захоплюючий вид на нічне місто, прикрашений відбитим панорамними вікнами світлом сцени, а ударна установка була оточена трьома точками «штучного» вогню.. Саме так мусили б виглядати справжні фентезійні вежі, населені магами чи драконами, але в той день ця вежа була під контролем світлих сил.

Sunrise |Cherdak | 16.02.18
Повний фотозвіт за посиланням: https://flic.kr/s/aHsmfRmJCK

Гурт продовжував. Один за одним пролетіли три хітові номери з нового альбому: “Reality of dreams” з просто убивчим гітарним риффом, “What you have done” – постріл у відповідь риффом у кращих традиціях Stratovarius зі сторони клавішника, яка під хоровий спів плавно перейшла у справжній power metal гімн “When here comes the night”. Чи варто говорити, що вже в цих номерах кожен із членів колективу зміг продемонструвати свій дійсний рівень? В механізм гурту прекрасно вписався співаючий бас-гітарист київського гурту Mirratal Ігор Рошенець, а гітарно-клавішна дуель Максима Кобзева і Марата Адієва не посоромила б Україну перед обличчям найвибагливіших фанатів будь-яких країн (мої друзі взагалі запитували: «вони що, Бетховена переграють?»), і мені залишається лише сумувати за тим, що не зміг побачити цього виконання у всій його красі – в оркестровій версії 9 лютого.

Трохи збавити напругу допомогла пісня “Hey”, пісня з альбому ‘Trust your soul, яка повернулась до треклисту гурту після концерту з оркестром ЗСУ (і це рішення виявилось надзвичайно вдалим, адже яскравий мелодійний приспів композиції дуже сподобався моїм далеким від важкої музики друзям). Далі було виконано перший за вечір україномовний номер “Дар“, за яким послідувала зв’язка найгучніших хітів в історії гурту, пісень з уже культового українського power metal альбому Trust your soul: “Love will set you free”, “You and me”, “Relax” і титульної “Trust your soul”. Після стількох років ротації на Radio Roks та на власному mp3-плеєрі почути їх наживо було справжньою насолодою. Чуттєві соло з “Love will set you free”, 8-ми хвилинної балади, яка ніколи не набридає, попри явно не радійний формат, змінились швидкими ритмами “You and me”, треку, який є надзвичайно романтичним в літературознавчому сенсі цього слова: це життєствердний твір про боротьбу людини, про її шлях та її вибір, що надає наснаги та сили. Таким же оманливим за назвою та бійцівським за змістом є і наступна композиція “Relax”. Цей релакс і є тим самим тальковським привалом: зупинка на довгому шляху воїна, для того, щоб відновити сили – і завтра знову зірватись у нову битву… А що це за битва – розповідає наступний трек, “Trust your soul”. Це битва за життя. За мрії. За кохання. В цьому головна відмінність power metal від інших жанрів. Ліричний герой б’ється не за Фюрера, Вальгаллу чи Сатану.. А за добро. За світло. І ця музика не штовхає тебе в спину, не збурює в тобі кров, не кидає у бойове безумство, а надихає, відриває від землі, дає в одну руку прапор, а в другу – палаюче серце і веде до найславетнішої перемоги – перемоги духу…

Саме цей епізод став моментом мого катарсису. Під “Leave in peace” та “Дух Всесвіту” я вже до кінця розчинився у цій великій битві і трохи прийшов у себе лише під “Hope and pray”, світлу пісню, яка знаменувала кінець баталії, хвилину, коли великодушний переможець приймає шпагу, граційно та учтиво передану йому переможеним, встановлює на шпилі Башти Страху свій прапор і палаюче серце в його руках, освітивши поле битви з висоти пташиного польоту, перетворює її на Башту Надій та Молитов.

Втім, ще жодна історія не завершилась просто так. Після кожної епічної битви повинен бути епілог. Та і публіка не хотіла відпускати гурт Sunrise просто так, тому вже за хвилю після останніх акордів “Hope and pray” слухачі почали гучно кликати музикантів «на біс». Щиро подякувавши слухачам, господарям cherdaka, учасникам Time Shadow і Lux Perpetua, а також своєму менеджерові – Сандрі Конопацькій, вокаліст гурту, Костянтин Науменко, оголосив іще дві пісні: “Ілюзія життя”, хіт з першого альбому колективу, ‘Liberty’, який з’явився на світ у 2007-му році (увага, конкурс на кращий жарт про 2007-й рік) і, на противагу олдскульному хітові,  – “Thunder in the distance”, закриваючий трек європейського видання останнього на даний час альбому гурту, ‘Absolute Clarity’.

Після цього відбулось іще одне тепле прощання з музикантами, як Sunrise, так і сапортів, які продовжували насолоджуватись шоу і радувати глядачів своєю присутністю та костюмами і по завершенню виступів, я і мої друзі відправились убером (у Валінор) на Гнівань, Time Shadow залишились готуватись до Nocturnus Rock Fest, який відбудеться 17 березня та писати другий альбом, Lux Perpetua вирушили до Тернополя, щоб знову «розігріти» публіку перед сьогоднішнім хедлайнером, заодно готуючись до туру по Східній Європі, а Sunrise продовжили своє довге плавання в морі української важкої музики у нелегкому статусі флагмана української power metal флотилії.

Фото: Валерій Шиленко