Apocalyptica у Харкові: репортаж та фото

Влітку цього року моя персона через певні обставини не змогла поїхати на Zaxidfest, де крім Cradle of Filth, Lacuna Coil, 1914 та інших грали Apocalyptica. З творчістю цього гурту я знайомий ще зі шкільних років – якраз із їх першого релізу 96-го року.

Не вийшло, то й хай йому грець, – подумав я. Але наприкінці серпня випадково натрапив на Facebook на рекламу з афішею, у якій було сказано, що фіни збираються знов до нас в Україну, та ще й починають свій тур з Харкова. Як то кажуть, «якщо гора не йде до Магомета, то Магомет (Apocalyptica) йде до гори (тобто до мене в Харків)». Думати двічі про те, чи йти на концерт, не було потреби.

Цей день настав. На концерт я пішов більше з міркувань поставити галочку у своєму списку бажань, що стосуються музичних переваг часів тінейджерства.

На вході стояло кілька хлопаків з суворими обличчями та металодетекторами, але моє не менш суворе та готичне обличчя питань не викликало. У фойє бажаючих подивитись та послухати фінів було вже достатньо, що, на жаль, нетипово для Харкова.

Знайшов своє місце, сів та чекаю.

Три дзвінки, трохи диму – і почалось…

Гурт з самого початку – а це “Enter Sandman” та “Master of Puppets” – почав розігрівати фанів, особливо активну роль взяв на себе Paavo. Що тут казати –професіоналізм, роки виступів на фестах та в турах. В першій частині шоу біля мікрофону був Eicca, який розповів про те, що незважаючи на те, скільки років цьому альбому, людям ще не набридло його слухати (оплески). Також був розказаний план виступу: буде дві частини одного цілого; перша – з альбомом 96-го року, якому вже понад двадцять років (реверанс, оплески, овації), а далі – побачите.

Склад гурту, який постав перед нашими очима в першій частині концерту, був таким: Eicca Toppinen, Perttu Kivilaakso, Paavo Lötjönen і Antero Manninen. Скільки часу пройшло до перерви, сказати не можу, тому що був поглинений процесом… А процес йшов – дуже-дуже й вельми.

З перших хвилин за ширмою проглядалось якесь барабанне приладдя, що не могло не тішити, оскільки це – як в театрі: якщо на стіні висить рушниця, то вона повинна пальнути.

Я вже згадував вище про звичайну відвідуваність концертів у Харкові. Тут було все навпаки: якщо не sold out, то десь дуже близенько. Фани, які прийшли на концерт, також здивували. У залі були майже всі вікові категорії, а про деяких, випадково зустрівши їх на вулиці, було б важко подумати, що вони здатні усвідомлено купити квиток, прийти на концерт та ловити від нього кайф на всі гроші.

Перша частина добігла кінця. Перерва на каву.

Сет-лист першої частини:

Enter Sandman
Master Of Puppets
Harvester Of Sorrow
The Unforgiven
Sad But True
Creeping Death
Wherever I May Roam
Welcome Home (Sanitarium)

Друга частина почалася так само, як і перша – з чотирма віолончелями та приглушеним світлом. З середини першої ж “Fade to Black” до шоу підключився Mikko Sirén – постійний участник гурту в якості драммера. Тобто рушниця таки пальнула, та ще й «дуплетом».

Друга частина, на мою думку, була більш драйвовою за рахунок ритм-секції на задньому фоні – тої, що була за ширмою. На “Seek & Destroy” на соло включився шматок AC/DC “Thunderstruck”, який в свою чергу зміг підняти на ноги навіть найбільш флегматичну частину відвідувачів.

Майже з самого початку другої частини більшість зали слухала вже стоячи. Деякі попрямували до сцени, щоб відірвати собі більший шмат саунду та Apocalyptica. Було півкроку до стейдждайвінгу, але обійшлося. До речі, на “Unforgiven” якась частина публіки включила екрани телефонів на кшталт запальничок. Зрозуміло, що пожежна безпека тощо, але з телефонами в сенсі реалізації це вийшло дуже яскраво.

Для себе я виділив чоловіка з лівого краю, який з самого початку і протягом всього концерту стоячи підтанцьовував та підспівував. Meine respektierung!

Друга та остання частина підійшла до логічного завершення, але сформоване бажання того, щоб це не закінчувалось, вже з’явилось. Дограв сет, музиканти пішли, але зал оплесками наполягав зіграти «на біс». Зрозуміло, що для фінів це всього лише рядовий концерт (в «Карркова», як сказав Eicca), але цього не було відчутно. Палили напалмом усі. Переказувати немає сенсу – це потрібно бачити на власні очі.

На біс були зіграні “Nothing Else Matters” та”One”. Останній трек став особливо вдалим «під завісу». Було бажання підійти ближче та зловити пару медіаторів, як це зазвичай відбувається на концертах, але медіаторів немає, палички всього дві, а смички не роздавали.

Так чергова галочка підліткових мрій, що врешті здійснилися, була поставлена. За підсумком можу сказати, що я отримав від цього виступу більше, ніж очікував. Хотілося б почути ще й їх власний матеріал, але, мабуть, це зараз не на часі. Може так статися, що після виходу анонсованого альбому з’явиться нагода побачити-послухати їх власні твори. Якщо побачу таку афішу – піду, довго не роздумуючи. Чого і вам бажаю 🙂

Сет-лист другої частини: