Якщо країну судити по чотирьом особам, то впевнено можу сказати, що фіни дуже душевні, щирі та привітні люди. А ще вони майстерні музиканти, які викладаються на сцені на 120%. Як і у 2016-му році, Ensiferum подарували столиці бойову епічну бадьорість та зимову лірику. Що ще було чудового та чому варто піти на їх виступ наступного разу – далі в репортажі.
Для мене Ensiferum – особливий гурт. Саме з фінів у 2016-му я почав шлях концертного фотографа, а вже згодом мав радість працювати на гарнющих фестивалях України та Європи. Тоді я відчув цей драйв вперше, коли cет на фестивалі CAMF відкривала епічно-вбивча “Axe Of Judgement”.
Цьогорічний концерт почався з отримання акредитації фотографа. «Класно, – подумав я, – повторю досвід», але колега з Daily Metal та товариш Олексій Тишевський теж захотів познімати, тож я вирішив взяти на себе написання тексту і нарешті пішов на концерт без рюкзака з технікою 🙂
Хоч таким гуртам, як Ensiferum, на мою думку, розігрів не потрібен, але все ж таки перед фінами вийшли на сцену українці Midgard. З хорошого про хлопців: досить атмосферна, мелодійна музика з типовим для жанру viking metal гроулом та гітарними соло одночасно у стилях Amon Amarth та комп’ютерних ігор середини 2000-х. Семпли клавішних та оркестровки теж трохи нагадують як RPG-ігри, так і трейлери до історичного кіно.
Знаних прихильників гурту в залі було небагато, проте знайшлося кому підтримувати музикантів з Черкащини та гучно підспівувати вокалісту, акцент якого свідчить про необхідність попрацювати над своєю англійською.
Власне, як і мені над написанням текстів та встиганням в дедлайни (хай вибачать мене Боги та Головний редактор) 🙂
І тут ми плавно перейшли до мінусів: сценічний образ у Midgard опинився десь посередині між театральними костюмами вікінгів та магазином урбаністичного одягу в 2019 році. Буде круто, якщо над цим ще попрацювати. Також зауважу не сильно чисту гру інструментальної частини, і хай вже не кажуть, що апарат якийсь не такий.
У підсумку маємо бадьорий та «підігрітий» зал і досить теплу атмосферу очікування.
Через хвилини вмикається синє світло на сцені, фан-зона стає повністю темною, а під звуки інтро з’являється кремезний фінський звукотехнік, який зовні схожий на ведмедя, що зійшов з обкладинок альбомів Ensiferum. Далі виходять музиканти, від душі всім посміхаються та вітаються, і починається бадьора “Blood Is The Price Of Glory”, з перших нот якої чути чистість гри та впізнавану мелодійність. Нарешті! Фан-зона одразу заревіла, вітаючи музикантів.
Відмічу, що в складі гурту не вистачало Netta Skog, яка в минулий приїзд Ensiferum засліплювала своєю посмішкою тисячний натовп. Її партії частково пішли в плейбек, частково їх грав гітарист, який все так само має смішний хвостик на голові та ще більш широку посмішку.
Під час третьої пісні, “Token Of Time”, з’явилося відчуття, ніби на вулиці сніг лежить, а додому їхатиму на санчатах. Також атмосферу додавав величезний банер, який привіз із собою гурт.
Ще один цікавий момент: у Petri Lindroos такий погляд, як у Джоконди: де б ти не став, створюється враження, ніби він постійно дивиться тобі в очі, хоча це не так.
Ensiferum віддаються фанам повністю та без залишку, що читається не тільки в словах «дякую», які басист промовляє майже без акценту, а й в усіх рухах та поведінці гурту. Дивіться фоторепортаж та судіть самі.
Посилання на альбом: https://flic.kr/s/aHsmJcxTMk
Довершують атмосферу білої зими фінська мова в піснях, етнічні мотиви інструментальної частини та чудові бек-вокали басиста та гітариста, які посилюють і без того міцну подачу Petri Lindroos.
Уявні північні санчата їдуть, пронеслись вітроломом драйвові “In My Sword I Trust”, “Victory Song”, і тут… бац!
Починається блюз, ніби з берегів Міссісіпі, натуральний, ну і ну! Серед фінських епічностей та народності не завадить і трохи жару з Америки, як думаєте? Одразу згадалося веселе відео Ensiferum з фестивалю, здається, Hellfest, де вони колись грали в мексиканських капелюхах пісню “Bamboleo”.
Відігравши в підсумку півтори години, крутезні фіни на біс проспівали разом із фанами “Lai Lai Hei”, та й пішли собі збирати речі у променях українських овацій.
…або куштувати нашу перцівку. Хто їх там розбере. Всьо. Гуд найт!
P.S. Напишіть у коментарях, що було ще крутого на тому концерті: може я від радості, що знову чую та бачу Ensiferum, щось пропустив. От тепер точно всьо. Па-па!
Фото: Олексій Тішевський
