13 вересня у столичному Docker’і відбувся справжній перформанс від гурту Karna. Попри карантинні обмеження, гурту вдалося зібрати прихильників і запалити вересневий вечір у кращих традиціях гуцул-металу.
Цей виступ музиканти вирішили зробити унікальним та несхожим на жоден з попередніх. Для цього було підготовано програму з пісень, котрі давно не виконувалися. Так, з дебютного альбому гурту ‘Летимо’ (2003) прозвучали одноіменна “Летимо”, “Про Стефана” та “Ми будемо разом”. Як зауважив гітарист Владислав Ярун: «Деякі з сьогоднішніх пісень пам’ятають лише наші найдавніші фани».
Автентичність Karna проглядалася у найменших деталях, починаючи з колоритної говірки вокаліста Олексія Яроша і завершуючи текстами, сповненими символами, образами та атмосферою карпатських лісів. Чого варті лише “Аркан”, “Ватра” та “7 трембіт”, якими гурт розпочав свій виступ та вдало розворушив приховану енергію присутніх. Музиканти зауважили, що дуже задоволені тим фактом, що ця зустріч таки відбулася, адже вони, як і більшість їх колег по цеху, дуже скучили за живими обличчями, емоціями і спілкуванням.
Думку прихильників хотіли чути постійно, тому й завзято допитувалися, чого ж більше хочеться – «ліричного чи качового». Спраглі до музики фани знайшли компроміс і забажали почути «лірично-качове». Гурт не розгубився і з охотою вдарив по струнам та барабанам. Гучний, глибокий, сильний голос Олексія Яроша закликав всіх до гуцульського аркану під звуки “Гуцул металу”. Саме цим треком розпочалася найпекельніша частина виступу, бо за ним слідом пролунали “Вітролом”, “Полтергейст”, “Прометей”, “Моримух” та “Party на Прикарпатті”.
Пощастило цього вечора почути і новинку від гурту під красивою назвою “Синевир”. Саме ця пісня і стала поєднанням лірики і фірмового качу, на який так просили фани.
Столичний виступ справді став унікальним завдяки власне людям, які його створили та наповнили емоціями. Цього вечора було багато спілкування, відвертих фраз, щирих слів, теплих посмішок, божевільних танців, і все це разом творило незабутню атмосферу. Щемливим моментом, котрий безперечно запам’ятається відвідувачам і самим музикантам, було відкриття маленького таланту. Слухаючи запальні ритми, хлопчик завзято відтворював їх за допомогою підручних інструментів (дерев’яних паличок і звичайного стакану). Владислав Ярун не зміг проігнорувати юного барабанщика і навіть запросив його на сцену. На жаль, малий засоромився і не приєднався до колективу, проте свій паралельний виступ не припинив.
Гурт кликали на біс двічі, і двічі це було дуже гучно і, водночас, дуже мало. “Моя мила” та “Маленька” внесли у спеку нотки романтики, дозволили присутнім парам поринути у власні світи. А фінальна “Не дізнаєшся ніколи” м’яко стишила вируючі емоції і неймовірно гарно завершила насичений сет. Вереснева вечірка з гуцульскими мотивами вдалася на славу. Сподіваємося, що важкі часи, котрі настали для української музики, скоро скінчаться, і гуцул-метал таки постукає у кожну хату.
Фото: Мирослав Чорнобай
