Легенда, що стала реальністю: Rotting Christ i Sectorial, Львів, 13.09.19

1

Тільки-но з’явилась інформація про те, що Rotting Christ матимуть аж три виступи в Україні, піднялась інформаційна хвиля, яка змітала усіх прихильників гурту і жанру – вони раділи і розкуповували квитки на шоу у своїх та найближчих до себе містах. Я згадав про це дорогою на концерт, але лише тоді зрозумів, якою потужною була ця хвиля. Львів. Я їду на концерт Rotting Christ у переповненій 25-й маршрутці. З часом помічаю, що близько третини пасажирів їдуть туди, куди і я – їх видають метал-футболки і передчуття чогось неймовірного, ніби написане на їхніх обличчях.

2

Вечір розпочався із Sectorial – поки що не до кінця оціненої перлини української важкої музики. Sectorial – гурт непересічний. Їм не притаманне те, що притаманне іншим «колегам по цеху», усі ці шаблони і «традиції», якими оточують себе death/black/blackened та ін. гурти. У них чудові тексти, поетика яких, як мені видається, вже стає одним із маркерів, за якими можна безпомилково впізнати гурт. І музика, що чудово балансує між каноном і експериментом, і водночас еволюціонує з кожним релізом.

Незважаючи на незначну затримку і на те, що Sectorial – як здалось – трохи нервували, вийшовши на сцену (зрештою, як тут не нервувати, коли граєш на розігріві у Rotting Christ?), це був чудовий виступ. Нервування, якщо таке все ж було, зникло під час другої-третьої пісні. Гурт відчув сцену, публіку, себе на сцені та перед публікою і видав увесь заряд енергії, який вміщається у їхній музиці – потужність, що трощить скелі і розриває дерева. Альбом ‘VYR’, який був основою виступу, вживу звучить так само чудово, як і в записі. «Вишенькою на торті» стало використання рогу під час виступу – рогу, що дістався Sectorial від самого Пожирача Дерев, який замкнув створену атмосферу щільним кільцем навколо публіки, не дозволяючи їй, публіці, розвіяти себе – магічну атмосферу каменетрощі, що промовляє з музики Sectorial.

3

«Стоїть Орфей на березі Стіксу. Як переправитись йому на той берег, туди, де лежить похмуре царство владики Аїда? Навколо Орфея товпляться тіні померлих. Ледве чути стогін їх, подібний до шелесту падаючого листу в лісі пізньої осені. Ось почувся здалеку плескіт весел…»

…і почулись молитви єретиків, і дим заповнив усе довкола, і з надр найглибших вийшли чотири тіні, принісши із собою мляве світло, барабанний бій, звуки якого відлунюють від століть, музику забутих богів і голоси, слова з яких линуть не до вух, а одразу до сердець.

4

Міф про Орфея та Еврідіку міг би бути таким, але все відбувалось не десь там, у древніх і напівміфічних часах, а тут і тепер. Великі і могутні Rotting Christ просто вийшли на сцену і розірвали нас усіх на шматки. Ось так просто. Цей репортаж міг би закінчитись саме на цих словах, бо тут нічого додати, окрім того, що це був найкращий концерт у моєму житті, в якому концертів було уже багацько. Але я спробую.

5

Пишучи анонс концертів Rotting Christ, я збирав інформацію і натрапив чи то на статтю, чи то на пост, у якому йшлося про те, що греки – майстри живих виступів. Але перебуваючи там, в залі, ці слова здавались настільки применшеними, наскільки це взагалі можливо. Rotting Christ вдалось майже неможливе – їхні виступи є прекрасними метал-шоу із слем-місивом і усіма іншими атрибутами, але водночас у них зберігається та містична атмосфера, яку почасти можна вловити лише у записах, слухаючи їх максимально приватно.

Окрім композицій з крайнього альбому ‘The Heretics’ Rotting Christ виконували і пісні із попередніх робіт, зокрема із ‘Rituals’. І це все справді нагадувало ритуал – цілісний, монолітний, величний. Композиції з минулих релізів чудово вписувались у програму, зорієнтовану на презентацію альбому ‘The Heretics’.

Якщо Sectorial вивільнили енергію, яка трощить скелі і розриває дерева, то Rotting Christ дали волю силі, що піднімає тектонічні плити і може стерти цілі царства (божі?..). Ось такий підсумок концерту, бо як ще описувати цілковиту музичну ейфорію? Як її не описуй, а все рівно основного не передаси словами. Цей концерт закінчився надто швидко. Опісля ми стояли і питали одне одного: «Що, справді все? Якось надто швидко». А потім дивились на годинники і розуміли, що виступ і так перетнув часові рамки. Єдине очікування від цього концерту не справдилось – почути вживу “The Raven” на слова Едґара Алана По. Але це дрібниці у порівнянні із усім іншим.

Ще одним величезним плюсом цього концерту був Meet&Greet. Втомлений Sakis Tolis з рушником на шиї вийшов до публіки і мужньо давав автографи та фотографувався із усіма бажаючими, яких щомиті лише більшало. Дуже би хотілось, аби проведення Meet&Greet стало хорошою традицією, яка супроводжуватиме концерти в Україні. VA Concerts зробили чудову і важку роботу, за що їм принагідно дякую!

Так, цей концерт проминув ніби мить. Тепер я навіть питаю себе: а чи справді я був там, чи лише випадково почув легенду про усе це? Легенду про Rotting Christ у Львові, яку сьогодні переповідаю усім вам.