20 квітня у МЦКМ виступив трубадур нашого часу Estas Tonne. Це – людина, яка не вписується у традиційні класифікації та стереотипи про музику. Для нього музика є не метою, а інструментом. Інструментом звільнення, пізнання – як самого себе, так і навколишньої реальності.
Estas живе житям мандрівного менестреля, подорожуючи від континенту до континенту, даючи концерти на вулицях та площах світу, але не затримується у жодній точці світу довше ніж на рік, бо не ототожнює себе із якоюсь конкретною країною чи місцем. Натомість він воліє поєднувати світове розмаїття культури у своїй музиці. У його мелодіях циганські мотиви переплітаються з традиційними латиноамериканськими ритмами, композиції фламенко отримують класичну структуру, а самотня акустична гітара здобуває ледь не електронне звучання. Ця унікальна та самобутня суміш обертається справжніми сюрпризами на кожному виступі, дарує не лише потужні естетичні переживання, а подекуди обертається новим розумінням світу і своєї власної особистості.
Цей загадковий чоловік народився у нашому Запоріжжі під ім’ям Станіслав. Там же він і навчився грати на гітарі. Потім переїхав до Ізраїлю, розлучившись із музикою аж на 10 років. Лише опинившись у Нью-Йорку, він знову повернувся до гітари і знайшов у ній свою пристрасть. Збираючи своєю музикою концертні зали по всьому світу, цього разу Estas Tonne завітав і до Києва.
Чекаючи на початок концерту, я дослухалась до уривків розмов між іншими глядачами. Пара іноземців обговорювали нещодавнє відео вуличного виступу Estas-а, інший чоловік розповідав друзям, що приїхав сюди аж із Мінська, аби послухати музиканта вдруге, а дехто просто вивчав поглядом сцену. Вона була максимально проста, навіть аскетична: стілець, три гітари – дві великі, одна менша – та кілька дрібниць на підлозі. Ось і все. Ніяких екранів та «задників», лаконічне світло – нічого, що відволікало б слухачів від власне музики.
Хвилин за десять чекання світло згасло, і на сцену вийшов сам Estas Tonne. Високий, довговолосий, вдягнений чи то як хіпі, чи то як мандрівний циган. Не звертаючи уваги на оплески, він спокійно, дещо відсторонено сів на стілець, підкурив ароматичну паличку та, прилаштувавши її на грифі, нарешті привітався із публікою. Простими щирими словами, з ледь помітним набутим акцентом. Він запропонував на деякий час забути про всі тривоги, залишити за порогом турботи та хвилювання та вирушити у подорож разом з його музикою.
І заграв. Спочатку повільно, меланхолійно, а потім все епічніше та все закрученіше. З другими-третіми мелодійними лініями, низькими тягучими басами та божественно гарною фоновою реверберацією. Іноді не вірилось, що ця довжелезна, більш ніж півгодинна імпровізація, грається на самій лише одній гітарі. Варіюючи темпом, плавно переливаючи одну мелодію в іншу, то наганяючи напругу енергійним швидким боєм, то непомітно переходячи на тихі спокійні перебори, накладаючи один шар мелодії на інший, він тримав публіку в кулаці. Його музика – це чаруюча, ні на що не схожа суміш фламенко, джазу, циганського фолку та нью-ейджа. Мінлива, бо навіть альбоми він записує «на льоту» з одного дубля.
Ближче до середини концерту загадкова людина в чорному викотила невеличкий візочок з незрозумілими предметами, вклонилась Estas-ові та зникла за кулісами. Поки ми вгадували, що це було, на сцену вийшов стильний кучерявий компаньйон музиканта – Dr. Bubble, він же – австрійський ентерпренер Aramis Gehberger. Відвісивши Estas-ові вітальний уклін (і отримавши кивок у відповідь), він підійшов до викоченого столика та почав видувати різноманітні бульбашки. Від простих, але величезних, і до складної конструкції з ланцюжком маленьких бульбашок, що бігали по колу від помаху його руки. Разом з ароматом палички та гіпнотизуючою музикою Estas-a атмосфера створювалась просто казкова. Навіть трохи дитяча.
Людина-бульбашка пішла, залишивши маестро на самоті. А я нарешті зрозуміла, що мені так сильно нагадує цей концерт. Схоже відчуття в мене виникало, коли я дивилась у кінотеатрі фільм “Самсара”. Жодного слова, жодної репліки, жодного коментаря, лише неперервний потік музики та відеоряд, що охоплює всі аспекти існування: від мовчазної величі Гімалаїв до go-go бару в Бангкоці; від коридорів Версальського палацу до берегів ріки Ганг; від кропіткого насипання барвистих панно будистськими монахами до буднів звичайної європейської птахофабрики. Нерозривний, взаємопроникний, кипучий потік кадрів та музики, різноманітний аж до несумісності. Лише з тією різницею, що цього разу музику грав Estas Tonne, а картини та сюжети домальовувала вже моя уява.
Під кінець Estas-ова гітара не витримала емоційної гри свого господаря, і від грифу відскочила розірвана струна. Не зважаючи на неї (а, може, просто талановито обігруючи її відсутність), музикант дограв композицію та взяв у руки іншу гітару, залишивши попередню поруч із собою тихо диміти паличкою.
Зігравши ще одну романтичну імпровізацію, музикант вдруге звернувся до глядачів із довгою пронизливою промовою. Про життя, що вирує у кожному з нас, про його невпинність, про необхідність іноді, яким би кипучим та напруженим не було наше сьогодення, зупинитись та відчути кожною своєю часткою повноту свого існування; про унікальність тієї подорожі, яку пройшов кожен за час його концерту; неповторність тих фільмів, які переглянули його слухачі своїм внутрішнім зором. Зачепивши серця своїми простими словами, Estas запросив приєднатись до себе «друга Араміса», коли той буде готовим, узяв у руки маленьку гітарку та заграв ще одну, довгу, радісну та спокійну імпровізацію. «Друг Араміс», він же Dr. Bubble, не змусив себе довго чекати та скоро з’явився на сцені. Цього разу він не стільки вибудовував бульбашкові фігурки, скільки просто грався, надягаючи бульки на себе та на музиканта, запускаючи у публіку цілі жмені мильних кульок за допомогою сітки на двох довжелезних прутах. Люди в партері із задоволенням підганяли їх долонями, намагались зловити і просто лускали пальцями.
Отак непомітно пролетіло майже дві години концерту. По собі він залишив відчуття свободи, легкості та натхнення.
І враження наче від довгої екзистенційної мандрівки. Здається, саме заради цього Estas і грає музику. У її найпростішому та найзворушливішому втіленні.
Setlist: немає, і бути не може.
Фото: Giedrius Dagys
Фото надані командою Estas Tonne
