16 грудня стіни київського клубу ‘Atlas здригнулися від презентації нового альбому Вагоновожатых. Платівка називається ‘Референс‘ і була випущена у вільне плавання стрімінг-платформами 20 листопада.
Це вже другий лонгплей «старічюль». Перший альбом ‘Вассервага’ побачив світ у 2014, а через два роки вийшов EP ‘Стартап Молодость’. За ці роки гурт став у певному сенсі культовим, солдаут у київському залі-«тисячнику» тому підтвердження.
Через це вихід нового матеріалу можна розглядати як подію, варту уваги в українській музиці. Вагоновожатые уміють дивувати. То знімуть кліп “Еффект Лестницы” на знайдений на вулиці айфон, то зроблять живий музичний супровід першій українській психологічній драмі. У випадку ‘Референс’ традиція лишилась незмінною – центр Києва заполонили постери з цитатами із нової платівки. У форматі вуличного мистецтва автори звертали увагу на культуру масового споживання і забруднення навколишнього довкілля.
Але все одно новому матеріалу потрібно пройти бойове хрещення на живому перфомансі, щоб остаточно закріпитися у головах слухачів. Гурт терпляче чекав, доки публіка заповнить зал, і ось з невеликою затримкою на сцену виходять учасники. Але їх тільки двоє. Аж тут прожектор спрямовують на балкон, звідки зачитує перші рядки “Брифу” Антон Слєпаков, ходячи поміж здивованих власників VIP-квитків. Згодом він таки спускається на сцену, вітається українською і продовжує видавати україномовне: гостросоціальну “Веаюфром”. Саме на ‘Референс‘ з‘явились перші спроби головного «вагоновожатого» писати державною.
Хоч альбом і виконується вперше, вже після перших пісень танцпол двигтить від енергії публіки. І тексти майже вивчені.
Повний фоторепорт за посиланням: https://flic.kr/s/aHskPbrz6A
Не обійшлось без спеціальних гостей. “Восстание Ватников”, “Сдать” і “Жовніра” прикрасила своїм вокалом Тетяна Міхіна, з якою ці треки і були записані. А “Чистотел” і “Еффект лестницы” забезпечувала візуальною частиною Ольга Пахолок. За відеоряди знову відповідали Black box, а лазерне шоу, що супроводжувало попередні виступи, перекочувало в сольний проект Станіслава Іващенка.
Вагоновожатые – гурт, якому даєш кредит довіри. Це не той випадок, коли хочеться бурчати, що «раніше було краще». Можна бути цілком впевненим, що вони не впадуть обличчям в бруд у нових роботах. Ці музиканти вміють бути актуальними тут і зараз, не самоповторюючись, їх тексти – загадки, що піддаються розумінню не з першого разу, проте лишаються з вами надовго. “Хундертвассера Хунту” і більшість старих треків, які складали другу частину концерту, хором співав весь зал. Навіть з куплетами. Відриваючись, ніби востаннє у фан-зоні. Завжди тішить, коли на сцені все щиро. Без фальшу і награності. Коли музиканти ледь не навиворіт готові себе вивернути у пошуках саме тої іскри в очах. Коли можна витрясти в слемі весь негатив і набратись цитат для подальших роздумів. Коли музика змушує думати.
Коли вона потрапляє у вуха прогресивної молоді, яка дійсно може щось змінити у наш час.
Текст: Лєра Зданевич
Фото: Олександра Фурзікова
