Репортаж: Calls From The Abyss | 20.04.19 (Хмельницький)

Посередині весни, в серці  міста розкрилась безодня. З її безкінечної глибини виринали звуки, чорна музика, яка огортала усе, що було на поверхні.

20 квітня у Хмельницькому відбулась непересічна для нашої black metal сцени подія – Calls From The Abyss.

1

У домовину вкладаю цей день,
Сірий, забутий, і безтілесний.
Зі співом тихих, скорботних пісень,
Ковтає земля світило небесне.

(Stryvigor, “Падає ніч, чорнішає простір”)

Шлях до центру безодні розпочався із Stryvigor. Це їхні постаті ми перші побачили у тьмяному світлі і густому повітрі, це їх ми почули першими. Взагалі – все це відбулось завдяки Stryvigor, які вже вдруге організовують у Хмельницькому подібне дійство.

Година осені, година сірого неба і низьких туманів поміж тисячолітніх скель, що колись були зорями, – ось як можна описати виступ Stryvigor одним реченням, вдаючись до асоціацій. Перша домашня презентація альбому ‘Шлях завдовжки у нескінченність’, крайнього у дискографії Stryvigor, відбулась на Calls From The Abyss. Зрештою, немало відвідувачів чули цей альбом вживу також вперше. І це можна вважати ще однією особливістю цього концерту. Відігравши альбом, Stryvigor потішили відвідувачів свіжим кавером на Dimmu Borgir, виконавши “Mourning Palace”.

2

Останнім подихом
В серце ввірвалась
Заметіль із північних хребтів.
І морозне полум’я
Завзято зайнялось
Вогнем звитяжних часів.

(Severoth, “Колискову співала зима”)

І коли сонце ринуло у прірву, все покрили неосяжні сніги. Звуки зими, пісні заметілей і морозяних вітрів у виконанні Severoth – ось, що було далі. До цього виступу я не раз задавався питанням, чи Severoth наживо – це настільки прекрасно, як і в записі. Вочевидь, задавався марно, бо відповідь виявилась очевидною: так.

Фото: Alex Fogside

Severoth теж виконував крайній альбом – When the Night Falls…’, який вийшов минулого року. Атмосферу, яка наповнювала зал під час виступу Severoth, важко описати. Якщо якоїсь зими ви блукали лісом, вкритим густим снігом, торуючи собі шлях між високих дерев і серед глибоких хащів, якщо відчували щось більше, ніж втому і захват, – ви, напевно, зрозумієте мене.

3

Скитаючись в краї тім без надії,
Віру знайти, що теплом живить тіло…
Під небом похмурим кров крижаніє
У жилах… Лише Безодня чорніла…

(Kroda, “Schwarzpfad I (First Snow)”)

Ось так, скитаючись безкрайньою зимою, відчуваєш і те, як гаснуть усі звуки, зникає світло, зникає тепло, як крижаніє кров у венах… і в якусь мить перед очима постає лише чорнота безодні.

Закривала цей вечір Kroda, гурт, який має статус легендарного.

Як я вже колись писав, Kroda = якість. У виконанні, у постановці, у вигляді, у атмосфері. І це не залежить ані від розміру залу, ані від декорацій, ані від кількості людей, чи ще від чогось. Це є, і цього не забрати.

Здавалось, що зал накрила хвиля ностальгії, коли Kroda розпочали виступ із “Schwarzpfad I (First Snow)”. Ностальгія змінилась на гамму інших почуттів, коли вони виконували давніші і новіші композиції, повільно підходячи до найсвіжішого матеріалу, який вперше був презентований наживо – шаленого каверу на Prodigy “Fvkk ‘em and THEIR LAW”, створеного в пам’ять про Keith Flint.

У анонсі цієї події я казав, що Calls From The Abyss – одна із найголовніших black metal подій в Україні. І на це не впливає ні те, що відбулась вона у Хмельницькому, а не, наприклад, у Києві; ані те, що гурти грали у невеликому камерному залі, а не у величезному клубі; ні те, що в якійсь мірі це була подія, яку відвідали «всі свої». Гадаю, радше варто казати, що її відвідали ті прихильники, які знають, що усі ці гурти = якість, які не сумніваються, що український black metal – не гірший за польський, німецький, норвезький чи будь-який інший. А то і кращий.

Залишається лише подякувати учасникам Stryvіgor і усім іншим, хто доклався до втілення у реальність цієї події – не надто помітної, але такої важливої серед усіх інших весняних black metal подій в Україні.

Вселенська темрява безодні взяла те, що мала взяти. Її велетенська паща закрилась, зникаючи у найглибших підземеллях. Аби через якийсь час відкритись знову і вкотре забрати те, що їй належить.

Фото: Олеся Василик