На хвилях українського стоунеру: Somali Yacht Club, Vovk, The Amaryllis у Львові

Перше, що відчуваєш, ввійшовши у старі заводські приміщення – вологу прохолоду і сире повітря, яке, здається, не видує звідси жоден перетяг. Заходимо в один із корпусів заводу РЕМА крізь запилюжені скляні двері. Минаємо сходи й простуємо у внутрішній двір. Ще кілька кроків і ми на місці – ось уже видніється кінець черги перед входом у Котельня Ruїn Bar.

На невеличкому подвір’ї Котельні сидять люди. До початку 10 хвилин. Ще можна розслабитись. Помічаю музикантів з гурту The Amaryllis: здається, вони трохи нервують. Це нервування передається і мені. Якусь мить не можу зрозуміти, чому відвідувачів так мало, адже, мабуть, не лише я скучив за концертами. Однак швидко опановую себе, бо усвідомлюю, що поки перейматись марно. Розглядаюсь довкола і входжу у залу.

Мене зустрічає вже знайома прохолода, але не така сира. У приміщенні Котельні панує тьмяне кольорове світло. Кілька людей замовляють напої у барі всередині. Невелика сцена на підвищенні акцентована білим світлом. Тло сцени – прекрасна геометрична абстракція, яка цього вечора не раз доповнюватиме мої відчуття від музики.

Котельня повільно наповнюється відвідувачами. На сцену виходять The Amaryllis. З їхньою музикою я знайомий – коли вийшов EP ‘Germination’, я прослухав його кілька разів, тому чекаю з інтригою. Хтось поруч каже, що це їхній третій виступ. Моя інтрига подвоюється.

Квітка, що розкривається

Молоді гурти прийнято з кимось порівнювати. Мовляв, вони схожі на оцих, образом наслідують тих, а звучанням – цих. Самі музиканти казали, що зібрали докупи музичні впливи провідних виконавців проґу, построку та джазу. Однак варто послухати їхню музику, аби зрозуміти: йдеться не про схожість чи уподібнення, а про синтез. Можна дивитись на це як на колаж досвідів: зі створених раніше елементів постає щось нове. Аби квітка розкрилась, потрібні земля, вода та сонце. Так, гурт поки шукає своє звучання, однак у мене не викликає сумніву те, що вони на правильному шляху.

У вже згаданому EP – чоловічий вокал. Тому присутність вокалістки неочікувана. Часом помітно, що вона, як і інші учасники гурту, ще не почувається на сцені цілком певно. Деякі гурти за роки виступів не навчились відчувати сцену і публіку, тому The Amaryllis слід віддати належне: вони на хорошому рівні. Решта прийде з практикою. Можливо, також варто узгодити візуальні моменти. Вокалістка, гітарист та басист прикрасили обличчя візерунками, клавішник-саксофоніст вирізняється цілком джазовим стилем, а барабанщик – металхедським: на його футболці впізнаю лого грецького гурту Zemial. Зрештою, усе це не заважає The Amaryllis поринути у стихію власної музики, накривши її хвилями усіх нас.

Стою, вслухаючись в кожен звук: у гітарні партії легко вплітається повільний саксофон, подекуди чергуючись із клавішами. Тлом цьому синтезу служать барабан і бас. Увінчується усе вокалом, який підіймається до вершин голосу, а потім раптово опускається вниз. Жіночий вокал урізноманітнив музику The Amaryllis.

Під сценою відривається кілька хлопців. Роззираюсь довкола – більшість відвідувачів вслухаються. Спершу мені здалось, що у залі зависла атмосфера недовіри: таке не раз трапляється із гуртами, яких публіка не знає. Відвідувачі вслухаються у їхню музику, бо не знають, чого від неї очікувати. Я знаю, але також вслухаюсь: приємно, коли концерт дає не лише слухову, а й інтелектуальну насолоду. Слухаючи The Amaryllis я поринув у роздуми. На поверхню я повернувся, коли зрозумів, що вони завершили. У тьмяній залі опускались пелюстки світла, а у темних закутках, немов у лігві, вичікувала кошлата тінь.

У лігві звіра

Залу заливає густе червоне світло. Воно сочиться зі стін, скрапує із колон, які часом нагадують гострі ікла, розливається на усіх нас. Закутки спорожніли – кошлата тінь чигає десь поміж силуетів, які входять у приміщення.

Кияни Vovk повернулись до Львова після дворічної паузи. Попередній їхній візит – презентація у Львові дебютного альбому, що вийшов два роки тому, у 2019 – ‘Lair’. Плавні течії повітря, виплекані виступом The Amaryllis, стискаються і вибухають. Something in the air… Vovk починають виступ.

Їхня музика – це добірна суміш постхардкору, стоунеру та проґресиву. За цим поєднанням справді ховається щось тваринне. І воно, як мені видається, має викликати відповідну реакцію у слухачів. Однак відвиклу від концертів публіку важко розгойдати. Під сценою надалі відривається кілька хлопців, у яких, схоже, енергії вистачить ще на кілька концертів. Решта глядачів стримано похитується. Музика наповнює повільно. Ще трохи – й переллється через вінця.

Залу заповнює густий дим. Клубочиться, проникає у всі щілини, обмотує нас собою. У якісь миті бачу лише обриси музикантів на сцені. Завдяки цьому чуття ніби загострюються, а музика пронизує усе тіло.

Кияни представили кілька нових композицій. Однак поки невідомо, коли вийде новий альбом. І це дещо засмучує, адже представлений матеріал затягує, його хочеться слухати ще. Як би я його описав? Загалом це той самий Vovk, якого полюбило багато слухачів включно зі мною, однак у новому релізі їхня музика стане композиційно складнішою, а гітарні партії – вигадливішими. Долі проґресиву стане більше. Така оцінка може бути помилковою, адже музиканти поділились лише кількома композиціями. Проте цього було досить, аби почати чекати на новий реліз.

Представивши нові композиції, Vovk завершували виступ піснями з ‘Lair’. Зала була повною. Повітря густішало від всотаного диму. Здавалось, ще трохи й воно загусне до такого стану, що проллється, затоплюючи усіх нас, немов морська вода затонуле судно.

Високі хвилі, далекі береги

Після вибухового виступу Vovk почався недовгий штиль. Музика Somali Yacht Club – немов течія: спершу вона лагідно й повільно несе. Але часом не встигаєш зрозуміти, коли тебе умить починає здіймати на вершини хвиль, опісля чого не менш стрімко кидає у безодню. І так по колу.

Якогось особливого представлення Somali Yacht Club не потребують. Їх знають, слухають і люблять. За понад 10 років активності вони видали два повноформатні альбоми – The Sun (2014) і ‘The Sea’ (2018). Нещодавно музиканти підписали контракт із французьким лейблом Season Of Mist.

Виступ почався із композицій з попередніх альбомів. Заповнена зала вирувала – часом як єдиний організм. Як човен на морських хвилях. В якусь мить я зрозумів, що все, що відчуваю – це кайф. Саме за це я люблю stoner і Somali Yacht Club зокрема – ця музика дає відчуття тріпу, не потребуючи жодних речовин для такого ефекту. Доповнювало відчуття геометричне тло сцени, яке немов пульсувало, вигинаючи простір.

Somali Yacht Club також представили новий матеріал – аж 4 композиції. Можете мені не вірити, але я певен, що їхній третій повноформатник, який вийде уже на Season Of Mist, обіцяє наробити не менше шуму, аніж попередні два.

Вигуки, що котились залою і часом були гучнішими від музики, короткі, але вдалі спроби слему, хвилі волосся, які зринали поміж людей, густий дим, у якому губиться усе, але зостається найголовніше – музика; здійняті руки, гучні оплески, задоволені обличчя. Ось як це виглядало.

Somali Yacht Club + Vovk + The Amaryllis | Lviv | 04.06.2021

Посилання на альбом: https://flic.kr/s/aHsmVXxjQ1

Коли Somali Yacht Club закінчили – їх не відпустили. Зала активно вимагала композицію на біс. Втомлений барабанщик повернувся на місце. Here we go again.

Слем під сценою, у який затягло й мене, підспівування публіки, бюстгальтер, який на останніх нотах пролітає над головами слухачів і падає музикантам під ноги. Довгі та активні оплески. Музикантів не відпустили й опісля, прагнучи щось спитати, поговорити, подякувати, підписати мерч чи зробити фото.

Зала опустіла. Ми з фотографом виходимо одні з останніх. Публіка висипала на подвір’я Котельні, яке виривали з нічної темряви жовті ліхтарі. Зустрічаємо на вулиці хлопців з Vovk, дякуємо за виступ. Думаю собі: добре, що концерти знову стали для нас реальністю, а не далекою мрією; добре, що в Україні є гурти, після виступу яких можеш відчути себе живим.

Покидаємо територію Котельні, йдемо до авто. Попереду вологий коридор старого заводського корпусу, запилюжені скляні двері й нічне місто, яке – не маємо жодних сумнівів – також стало більш живим.

Фото: Микола Матвіюк


Якщо Вам подобається те, що роблять Daily Metal і Радіо GARTA, Ви можете підтримати нас на Patreon.

Become a Patron!