Подорож у часі: Lacrimosa у ЦКМ “НАУ” 25.02.2019

«За легендою, “Реквієм” Моцарту замовила людина в чорному. Ну, ми ж знаємо, хто це був?» (Жарт з фанатського форуму)

Як не крути, Lacrimosa – гурт дуже специфічний. Я знаю купу людей, яким подобається багатий меланхолійний інструментал, але вони абсолютно не переварюють голоси та манеру виконання вокалістів. На щастя, я серед тих, хто любить Lacrimosa цілком, і, хай навіть неспішно в’їжджає у кожен новий альбом, потім заслуховує його «до дірок».

Пригадую, як позаминулої весни десь уп’ятдесяте прокручуючи ‘Hoffnung’, я промовила сама до себе: «Може, настав час для нового альбому?» – і рівно наступного дня побачила анонс ‘Testimonium’ у Facebook гурту. Та з концертами такої синергії годі й чекати: на перший київський їх виступ я не потрапила, додатковий пропустила, і відвідала лише презентацію альбому ‘Revolution‘ холодною весною 2013 року. Саме там я пересвідчилась, наскільки відрізняється Lacrimosa у записі від самої себе вживу: альбомні ліричні балади з оркестровим інструменталом перетворюються на епічні важкі бойовики, а готичне звучання поступається місцем міцному індастріалу.

Після цього почалися майже 6 років чекання на повернення улюблених чорно-білих магів до Києва, що й розв’язались понеділковим концертом у залі ЦКМ “НАУ”, куди я поспішала з мовчазним питанням: «Невже тут досі грають метал?» Там я побачила довжелезну чергу на вхід і напівпорожню залу. Прикинувши, що раніше ніж за годину концерт не почнеться, я всілась якнайзручніше позад фан-зони та налаштувалась на довге чекання. Та не тут було!

Десь за 15 хвилин після восьмої у залі різко згасло світло, та заграло інтро. Мимоволі я пригадала, як минулого разу через таку пунктуальність запізнилась аж на 3 пісні. За пару хвилин на сцені з’явились і самі музиканти – спочатку ударник, басист та аж два гітаристи, що самою своєю присутністю обіцяли розривний саунд. За ними під овації публіки (принаймні, тої її частини, яка встигла пройти крізь охорону) вийшла сувора готична принцеса Anne Nurmi – клавішниця, вокалістка та співавтор пісень гурту, та зарядила на синтезаторах вступ до бойовика “Ich Bin Der Brennende Komet”. Залунав знайомий фанатам хрипкий голос, і на сцені з’явився стильний демон Tilo Wolff – фронтмен та головний композитор Lacrimosa, чия харизма та пластика навіває думки про укус чи то Дракули, чи то Джонні Деппа. Розворушивши публіку першим треком, маестро привітався з глядачами та, відмітивши, що цього разу Lacrimosa саме із Києва розпочинають тур, пообіцяв на цьому концерті світову прем’єру пісні.

І програма продовжилась – спочатку бойовиком “Lichtgestalt”, а потім свіжим треком “Nach Dem Sturm”, на якому Tilo Wolff і сам взяв у руки гітару. Тут гітари замовкли, і на сцені залишились тільки Tilo та Anne. Низько вступили клавіші, і у темряві залунало “Bresso” (та, що «Noch immer…») з далекого другого альбому – найстаріша пісня з усієї програми, що однозначно символізувала далеке минуле. Лаконічне фортепіано перетворило дарквейвовий трек на чаруючу ліричну баладу. Після неї вокалісти помінялись місцями, і публіка почула повільну композицію “Not Every Pain Hurts”, що під кінець аж розірвала зал металевим звучанням. Поки я гадала, що ж буде далі (а точніше, скільки нових треків пустять прямо зараз?), у повислій тиші почулось: «Das ist der Morgen danach». «Нічого собі, – подумала я, – важка артилерія пішла? Вони ж цим зазвичай бісують». Коли наступною піснею виявилась «візитівка» гурту “Aliene Zu Zweit”, я остаточно закинула будь-які передбачення та «попливла за течією» музики.

Хоча починався концерт доволі туго: від напівпорожньої зали було незатишно як глядачам, так і самим музикантам, – що далі, то «спекотніше» ставало. І тому, що глядачів таки прибуло, і через шалену віддачу як артистів, так і зали. Ще й майданчик ЦКМ “НАУ”, попри мій початковий скепсис, радував і звуком, і глибоким, інфернально-синім світлом. Після епічної дев’ятихвилинної композиції “Satura”, що остаточно розкачала публіку (принаймні, мене — точно), мікрофон знову взяла Anne та зарядила енергійну “My Pain” із найновішого альбому гурту ‘Testimonium‘. Далі були балада “Keine Schatten Mehr”, що завершилась несамовитим стогоном із залу: «Зер гут!», бадьорий навіть на альбомі “Durch Nacht Und Flut” і мелодійний “Stolzes Herz”, перетворений гітаристами на зубодробильний метал. Основна частина завершилась ніжною баладою “Ich Verlasse Heute Dein Herz”, після чого музиканти залишили сцену.

Ненадовго. Аплодисменти швидко змусили їх повернутись та продовжити виступ двома новими ліричними треками. А потім був справжній подарунок для мене – бойова “Thunder And Lightning” надривним, майже істеричним голосом Anne, яка грала у мене в голові із самого ранку. Пролунала фінальна ударна «збивка», синє до того світло змінилось червоним, і залунав оркестровий вступ до пісні “Feuer”, яка змусила навіть тих, хто не знає німецької, підспівувати плейбекові: «An diesem dunklen Orst wirst Du eines Tages sein…» Ще одна перерва – і настав час обіцяної світової прем’єри. Нею виявилась пісня “Im Schatten Der Sonne” з майбутнього альбому, що вийде не раніше наступного року, яка і позначила символічне майбутнє у подорожі крізь час. За ще одною ліричною нетлінкою “Schakal” увірвалась найважча композиція гурту – дуетний бойовик “Copycat”, назву якого глядачам цього разу навіть не довелось скандувати. І це був «зоряний час» і для ударника, що роздавав по барабанах кожну збивку, наче звір, і для басиста, що за допомоги Tilo проспівав останнє «You killed the love, you killed the trust!» Далі була ще одна пауза, і під дружні овації та верески, сяючі щасливими дитячими посмішками музиканти повернулись. На залу чекав ще один подарунок – пісня “Alles Lüge”, яку, за його власними словами, Tilo Wolff написав для свого друга, не збираючись включати його у який-небудь альбом. І лише на ній концерт завершився.

Не зважаючи на більш ніж 20 треків у сет-листі, його мені виявилось замало. Боячись розвіяти важку готичну магію, я нажила собі смертного ворога у особі таксиста, якого попросила вимкнути радіо (хто сказав “Шансон”?). Дуже сподіваюсь, що цим репортажем мені вдасться не лише трохи продовжити ці чари для себе, а й поділитися часткою їх із читачами.