Легендарні творці жанру sympho–metal, гурт Therion після шестирічної перерви у гастролях повернулись до Києва. 15 квітня 2018 року у клубі «Atlas» прогримів концерт-презентація нового альбому – епічного тридискової метал-опери ‘Beloved Antichrist’. Як це відбувалось, читайте у нашому репортажі.
Не знаю, як кого, а мене з гуртом Therion поєднує довга історія. Саме вони, разом ще з парою гуртів, стали моїми провідниками у важку музику. Перший їхній концерт у Києві я пропустила (школярці не так легко було знайти зайвих 100 грн.), і потім, читаючи відгуки, ледь не ридала. Другий їхній приїзд з ‘Gothic Kabbalah’ запам’ятався, окрім відчуття потрапляння в казку, довгим чеканням у натовпі під ПК НАУ та хоровим співом E-type-івського “Angels crying” під чиюсь мобілку. Потім були ще два концерти – ‘Sitra Ahra’ в НАУ та несподівані (але дуже круті) ‘Les Fleurs du Mal’ у “Бінго”, що були затьмарені виходом зі складу гурту Katarina Lilja та двометрової “ходячої харизми” Snowy Shaw. Не те щоб Thomas Vikström погано співав, ні. Просто для більшості Therion-івських композицій самого тенора банально мало.
І за цим настали довгі шість років чекання. То на повернення гурту (іноді здавалось, що в оркестр Люциферового світла остаточно затьмарив Therion в очах творця), то на новий альбом, а то і просто на добру звітску про здоров’я улюбленого маестро. Як, можливо, знають деякі його фоловери, пару років тому Christofer Johnsson страждав на біль у шиї, аж до загрози оперативного втручання з примарою інвалідності, що маячіла за плечима. Та, на щастя, все обійшлось, і маестро, хоч і без колишньої несамовитості, повернувся на сцену.
На недільний концерт я прямувала з неоднозначним настроєм. З одного боку, десять років фанатичної любові не минають дарма. Але з іншого – надто змішані враження залишив розрекламований ‘Beloved Antichrist’. Треки одноманітні, музичної драматургії мало, аранжування після розкішних ‘Les Fleurs du Mal’ відверто розчаровують. Попри «причепливість» деякіх треків, я з болем у серці визнала, що, відійшовши від «чистого» Sympho-Metal, Johnsson до опери дещо не дотягнув. І тому відверто не знала, що саме чекає в ‘Аtlas’і на мене.
Концерт почався з несподіваного для мене розігріву. Його роль зіграли двоє італійських гуртів. Першими виступали Elegy of Madness. На жаль, довгий лайн-чек не приніс жаданих плодів. Незвичайний інструментальний склад гурту (на сцені була віолончель), швидкісне гітарне “валиво” та потужний класичний вокал вокалістки безнадійно згинули у жахливому звуці. Мікрофон заводився, колонки тріщали, голос ледь-ледь проривався через всю цю какафонію. Але почутих жалюгідних рештків композицій мені вистачило, аби вдома прослухати гурт у записі. Виявилось, що вони грають швидкісний модерновий симфо-метал, який я люблю. Шкода, що його не вдалося добре розчути за всі шість композицій на концерті.
Другими грали Heretic’s dream. Свій естрадний вокал, слабший за ніж у попередниці, фронтвумен компенсувала відвертим одягом: топіком без плечей та ультракороткими штанцями, підозріло схожими на труси. Побачивши її, хлопці в залі дещо пожвавішали (хоча один мій дружбан не витримав і злився), дехто почав підстрибувати та пританцьовувати. Попри не набагато кращий за попередників звук, із роллю розігріву банда впоралась. Особливо цьому посприяв здоровенний ударник, схожий на веселого добродушного неандертальця, що навідмаш лупасив по всіх барабанах і тарілках. По завершенні концерту гурт знайшовся у холі, де весело фоткався з усіма бажаючими. Свій селфачок я не забула.
Потім почались довгі півгодини чекання. Поки техніки розбирали та виносили ударку саппорту й налаштовували гітари, публіка (і серед неї – я) добряче притомилась. Нарешті світло в залі згасло, та почався виступ Therion.
Залунали перші акорди “Theme of Antichrist”, на сцену вибіг ударник Sami Karppinen, потім – гітарист Christian Vidal у незмінній шкіряній жилетці, та брутальний басист Nalle “Grizzly” Påhlsson. За ними, під шалений вереск публіки, у світлому циліндрі та ретро-костюмі виплив сам маестро Christofer Johnsson. Відігравши вступ, гітарист із басистом… підійшли до мікрофонів та заспівали. Отакої. Несподіване (і, забігаючи наперед, дуже вдале) вирішення проблеми хору. На другому куплеті до чоловіків приєднались готично вбрані Linnéa Vikström, вже знайома киянам, та Chiara Malvestiti, що замінила на живих виступах Lori Lewis. А на третьому прожектор висвітив в глибині сцени Thomas-а Vikström-а. У вузькій чорній формі та кашкеті. Кашкеті! Фейспалм навиліт (лунає тема бару «Блакитна устриця»). Їй-бо, хоч крізь пальці дивись.
Пафосно стартувавши сет, Therion перейшли до бойовика “Blood of Kingu”. На знайому мелодію публіка помітно розворушилась. Клавішника цього разу не було, тому весь симфонічний інструментал йшов плейбеком, разом із вступними/завершальними фанфарами. Одразу ж після них повалили гітари, і на сцену вилетіла висока (вища навіть за басилу) довговолоса дівчина, з голови до ніг вдягнена в шкіру, та заревіла “Din”. Несамовита дияволиця своєю енергією порвала зал на ховрашків. Як виявилось, це була Elli Berlin – вокалістка гурту Null Positiv. Трохи шкода, що вона проспівала лише одну пісню, і зникла аж до фінального поклону, бо це була бімба.
Заспівавши ще один новий трек – “Bring Her Home”, Therion перейшов до своєї класики, і вступив із “Nifelheim”. Слава Ктулху, що почув мої молитви, Vikström ще й картуз зняв: можна забрати руку від обличчя , і насолоджуватись шикарним багатоголоссям та переплітанням вокальних партій. «Рунічна» тема продовжилась заворожуючою глибиною провалля “Ginnungagap”. Потім був “Typhon”. І настав зоряний час басили. «Смакота» цієї пісні – низький (басовий, ще й з напором) чоловічий гроул на приспіві. На моїй пам’яті тут завжди відривався Snowy Shaw. Але цього разу все валиво дісталось Nalle Påhlsson, і чувак показав справжній клас. Підспівуання від Linnéa Vikström, яка з минулого разу дуже прокачалась у вокалі, тут виявились зайвими: лише відволікали. Можливо, статичність бас-гітариста комусь здалась нудною, але, як на мене, достатньо було винести мікрофонну стійку на середину, і там цього грізлі й залишити – було б не менш круто, і чувак би отримав усю гідну увагу.
«Важку артилерію» старих хітів перервала нова сцена з опери – “Temple of the New Jerusalem”. За ним залунав знайомий низький стакато-перебір, і зал із задоволенням підспівав “Arrow from the Sum”. Ледве плейбек заграв швидкісний струнний пасаж із старенького “Wine of Aluqah”, під сценою почався слем, учасники якого відхекались, співаючи чарівну “Lemuria”. Потім були “Cults of Shadows” та “The Khylsti Evangelist” із майже обов’язковим “вампіризмом” Vikström-a. Після нього вокаліст урочисто проголосив ще один трек з ‘Beloved Antichrist’ – його улюблений “My Voyage Carries On”. А потім на мене чекав приємний сюрприз – мелодійна пісня “The Invincible” з альбому ‘Deggial’. Хоча цей альбом рідко згадується та не менш рідко грається, мені він дуже подобається, і кожному трекові з нього я радію, як дитя (і на минулих концертах було так само, особливо коли Therion брались за епіки). За ним був “Der Mitternachtslöwe” з альбому ‘Gothic Kabbalah’, після якого Chiara Malvestiti вийшла наперед та заспівала своїм янгольським голосом вступ до “Son of the Staves of Time”, згодом поступившись місцем Thomas-у Vikström-у, що розгулявся не на жарт. Саме на цій піднесеній ноті гурт завершив основну програму та зник зі сцени.
Ха! Ми ж знаємо, без яких треків Therion сцену не залишає! Так і було. Після недовгих закликів та тупання публіки музиканти повернулись на сцену і вжарили “The Rise of Sodom and Gomorrah” з легедарного ‘Vovin’. Зал злетів у повітря (у прямому сенсі) та взявся шаленими ритмічними стрибками мучити підлогу «Атласа». По його завершенні Christofer Johnsson, що досі зберігав пафосну мовчанку, вийшов до мікрофона і нарешті привітався із публікою. Потім розповів пару слів про ‘Beloved Antichrist’ та про тур Європою, який завершувався концертом у Києві, і взявся дякувати… ні, не музикантам. Усій команді гурту. Від техніка, що висунувся з-за куліс, і до тур-менеджера, який у відповідь привітно всім помагав з балкону залу. А тоді Johnsson проголосив, що зараз буде останній трек вечора та запропонував публіці, скандуючи його назву, переволати вчорашню публіку з Москви. Ледве вереск публіки досяг жаданих децибел, гурт вальнув свій коронний “To Mega Therion”, довівши залу до кипіння, і, розкланявшись та подякувавши публіці, зник зі сцени.
Ну, що я можу сказати? Чи мені сподобалось? Дуже. Шоу було – відпад! Звук – просто лялечка (особливо порівняно із розігрівом). Настрій – супер! Трекліст – крутяк. Навіть нові треки вживу «заходили» будь здоров. Чи піду я знову? Неодмінно! Якщо, не станеться щось екстраординарне. Сподіваюсь, до зустрічі! І до нових альбомів.
Повний фотозвіт з концерту Therion на Daily Metal.
Фото: Сергій Ярошевський.
