1914 – Where Fear And Weapons Meet

Навряд чи в цьому рев’ю мені вдасться бути неупередженим, але у своє виправдання можу зазначити, що маю на це вагомі причини. У часи моєї ранньої юности мені підсунули два пречудових романи про Першу світову – «Пригоди бравого вояка Швейка» Гашека та «На Західному фронті без змін» Ремарка. І якщо перший описує закостенілість, тупість та неповороткість армійської машини (чи багато з того часу змінилося?), то другий показує найгидкіший бік війни – безперервні кров, бруд, смерть та абсолютне нерозуміння, заради чого все це робиться. Ну а коли з’являється гурт, який своїми blackened death/doom саундскейпами живо малює ті самі картини, що їх описували Олдінґтон і Гемінґвей, та ще й сиплять фактами, як хороша енциклопедія, то він буде для мене поміж найліпших. Ти перейдімо ближче до справи: українці 1914 випускають свій третій альбом ‘Where Fear and Weapons Meet’.

Як і минулі два альбоми, ‘Where Fear And Weapons Meet’ починається з атмосферного інтро. “War In” переносить слухача в Сербію початку минулого століття за допомогою старої пісні “Tamo Daleko”. Легкий журливий мотив переривається двома пострілами, криками юрби, а пізніше вступає потужний death metal з оркестром – це починається “FN .380 ACP#19074”. Для тих, кому ліньки шукати, назва пісні – це модель та серійний номер пістолета, з якого Гаврило Принцип вбив ерцгерцога Фердинанда і, по суті, почав Першу світову. До death metal додаються елементи black, і разом з тим все дуже мелодійно звучить. Духові інструменти навіюють почуття тривожности, тим самим створюючи враження, що насувається щось величезне і страшне. Також варто відзначити, що, незважаючи на екстрим-вокал, слова пісень можна легко розібрати – тексти тут не менш важливі ніж музика.

“Don’t Tread on Me (Harlem Hellfighters)” теж представляє собою швидкий та жорсткий death із на диво простою для запам’ятовування мелодією, що вступає одразу після пропагандистської промови. У цій пісні йдеться про прояв расової сегрегації в США, і я дуже рекомендую прочитати хоча б статтю у Вікіпедії про цей батальйон. Брутальні рифи та чудові швидкі та агресивні ударні разом із текстом чудово передають емоції загнаної в кут людини, яка відчайдушно бореться за своє життя не через героїзм, а через страх та відчай. Також лють, яка затьмарює погляд, передану за допомогою blackened death із цікавими гітарними соло, чутно в “Mit Gott für König und Vaterland”.

“Coward”, що виділяється на фоні інших композицій, ділить альбом точно навпіл. У ‘The Blind Leading The Blind’ цю роль виконувала стара солдатська наспівка “Hanging On The Old Barbed Wire”, але тут 1914 самі написали таку пісню, яку цілком могли би співати солдати в окопах. Тут розповідається про ще одну ганебну історію, тепер вже з боку Британії. Зіграна та заспівана українським фолк-музикантом Сашою Булем (Me And That Man), прекрасна у своїй простоті, вона до кісток пробирає своїм трагізмом.

“Vimy Ridge (In Memory of Filip Konowal)” починається повільно, поступово збільшуючи темп, і врешті-решт стає вкрай похмурим death із одною з мелодій, які запам’яталися в альбомі найбільше. Так само повільно й похмуро починається “Corps d’autos-canons-mitrailleuses (A.C.M)”, де тяжкість doom поєднується із жалобним оркестром, щоб потім стати відчайдушно-злим black metal задля передачі атмосфери приреченого блукання та самотности. Велична оркестровка присутня і в “Pillars Of Fire (The Battle Of Messines), де разом із брутальністю blackened death малює неосяжно трагічну картину.

Якщо ми говоримо про трагедію, то не можна не згадати перший сингл альбому “…And A Cross Now Marks His Place”, у якому ми чуємо вокал ікони doom metal Nick Holmes (Paradise Lost/Bloodbath). Музика, на яку 1914 умудрилися покласти текст справжньої панахиди, тисне звідусюди й не може залишити нікого байдужим.

Ну а закінчується альбом атмосферною, епічною 10-хвилинною “The Green Fields of France” з прекрасною волинкою на початку та вкрай важким doom/death, на фоні якого ведеться розмова із померлим солдатом. Посередині з’являються звуки бою, знову чутно волинку, після чого ударні зриваються в black патерни, а музику наповнює хаос. Тихий екстрим-вокал з рефреном останнього рядка поверх усього цього перетворює “The Green Fields Of France” на атмосферне полотно, яке хочеться переслуховувати, аби знайти всі найменші деталі.

Аутро “War Out” цього разу, напевне, є першою антивоєнною піснею – “I Didn’t Raise My Boy To Be A Soldier”, яку написали Alfred Bryan і Al. Piantadosi, а виконав Morton Harvey у 1915-му. Прості слова, покладені на недоречно веселу мелодію, дохідливо розповідають про весь той жах, який називають «Великою Війною». Якщо підводити підсумки альбому як концепції чи збірника оповідей, то це буде найліпшим варіантом.

“Ми не співаємо пісень, ми розповідаємо історії” – заявляє гурт у прес-релізі, і це щира правда. До того ж, від альбому до альбому це виходить щораз ліпше. 1914 відверті зі своїми слухачами, оскільки вони пропускають ці історії через себе та видають їх у формі blackened death i doom, і ти їм віриш. Їхня музика змушує переживати, а тексти – шукати інформацію та читати книжки. Вони показують правдиве обличчя війни. І хай Перша світова давно закінчилася, але війна ніколи не змінюється.