Paradox – Heresy II – End Of A Legend

У далекому 1990-му році німецький thrash/power metal гурт Paradox випускає концептуальний альбом ‘Heresy’, в якому розповідає про Альбігойський хрестовий похід. І ось у 2021-му, 31 рік потому, виходить продовження – ‘Heresy II – End Of A Legend‘.

‘Heresy’ отримав безліч схвальних відгуків та прославив гурт далеко за межами його рідної Баварії – варто зазначити, що цілком заслужено. Однак, потім настали дев’яності, епоха Grunge, і Paradox зникли на 10 років, випустивши потім ‘Collision Course‘. Та й тоді щось не склалося, оскільки наступний альбом ‘Electrify’ вийшов тільки у 2008-му. Продовження ‘Heresy’ Paradox анонсували ще в 2013-му, але замість нього за три роки з’явився ‘Pangea’ (який, тим не менш, фанати тепло прийняли). І ось цей довгостроковий проєкт нарешті завершений. Більше того, для запису нового альбому засновник гурту Charly Steinhauer (гітара, вокал) запросив співзасновника Paradox, оригінального ударника Alex Blaha, гітариста Christian Münzner та басиста Olly Keller. Ну а за концепцію й тексти відповідав Peter Vogt, який у свій час адаптував історію боротьби хрестоносців та катарів у ‘Heresy’, тож кому як не йому писати продовження історії.

Перше, що варто відзначити – це прекрасна робота гітариста Christian Münzner: його потужні рифи та неймовірні соло неможливо перехвалити. Тут майстерно змішуються агресія Thrash Metal, могуть Power, мелодійність та технічність – “Mountains And Caves”, “A Meeting Of Minds” і “Man Of Sorrow”, напевно, можна назвати найкращими підтвердженнями цього. У “Children Of A Virgin” можна почути трохи folk metal, який Christian добре обігрує у своєму соло. Ну а “Priestly Vows” – це вже чистий Thrash без будь-яких сторонніх елементів. Посередині, щоправда, все ненадовго притишується, змінюючись атмосферним перебором, але так само різко відновлює швидкий темп та агресію рифів, поверх яких звучить вражаюче швидка соло-гітара.

Окрім швидкости, могутности та агресії в альбомі, безперечно, є й атмосферність. Зачасту вона створюється за допомогою різних звукових ефектів як дощ, іржання коней, кроки чи, як у “Man Of Sorrow (Prologue)”, молитва. При цьому звучить усе органічно, підкреслюючи музику, а не привертаючи до себе зайву увагу.

Також у ‘Heresy II – End Of A Legend’ є два дев’ятихвилинні епіки: вже згадана “A Meeting Of Minds” та “The Great Denial”. І якщо перша – це похмура та мелодійна балада (у всякому разі, в першій половині), яка дає слухачеві непоганий відпочинок, то “The Great Denial” являє собою квінтесенцію альбому, поєднуючи в собі Thrash, мелодику та техніку.

Однак, є й величезний мінус – зведення запису. Paradox, вочевидь, дуже хотіли відтворити олдскульне звучання за допомогою нових технологій, але вийшло не надто добре: вокал та гітари часом надто приглушені в порівнянні з виведеними вперед басом та ударними. Як результат, пісні звучать не сиро, як це було в кінці 80-х, а просто глухо.

Відверто кажучи, я не знаю, як ставитися до цього альбому. З одного боку, ‘Heresy II – End Of A Legend’ – дуже амбіційна, технічно довершена та продумана робота гурту зі своїм, оригінальним почерком. З іншого, бажання перевершити той самий альбом, з якого почалася світова слава Paradox (або хоча б зробити його такої самої якости) не увінчалося успіхом через те, що хлопці вирішили повторити шаблони тридцятирічної давнини. І якщо щодо творчости у мене немає жодних претензій до чудово розказаної історії, то безпосередньо до альбому як до кінцевого продукту виникають питання. Тим не менш, припускаю, що тільки в мене.