Rage – Resurrection Day

Посеред 2020-го Rage вкотре оголосили про зміну складу: на місце гітариста Marcos Rodriguez прийшли одразу двоє – Stefan Weber (ex-Axxis) та Jean Bormann (Angel Inc, Rage & Ruins). Саме так вперше з 2001-го року гурт став квартетом, а не тріо. Безперечно, окрім новин про склад фанам треба було дати щось іще, тому Rage записують новий, вже 24 (чи 26. Залежить, звідки рахувати), альбом ‘Resurrection Day’.

Чи з новим складом щось кардинально змінилося в музиці Rage? І так, і ні. Це все ще жорстка і швидка музика, яка поєднує в собі елементи Power, Thrash і Teutonic Heavy, але в той самий час дуже мелодійна і з величезною кількістю приспівів, бриджів та хуків, що чіпляють. Також в альбомі достатньо симфонічности (спадок ери Смольского?) – цього разу за неї відповідав іспанський композитор Pepe Herrero. Окрім того, гурт дозволяє собі експериментувати й заходити на нові території, як, наприклад, із “Travelling Through Time” – тут музика відходить у злегка пафосний folk metal з основною мелодією, яка одразу запам’ятовується. «Я надихався композитором епохи Відродження Giorgio Mainerio, – розповідає Peavy, – а цю мелодію, “Schiarazula Marazula”, я часто награю вдома на акустиці. Ми з Jean спробували адаптувати її під звучання Rage, проте такого треку в нас ще не було».

Якщо ми вже говоримо про симфонічність, то з неї, власне, і починається альбом. Вірніше, з бундючної увертюри “Memento Vitae” з хорошою оркестровкою і темою, що переходить в основну пісню “Resurrection Day”, агресивну і жорстку. Peavy у свої роки не розгубив вокальну міць – вона прекрасно лягає поверх жорстких рифів і чітких, могутніх ударних. Наступна за нею швидкотемпова “Virginity” майже одразу заходить ледь чи не в thrash, а в куплеті з’являються елементи groove; приспів, натомість, більш наспівний. Зрештою, на мій погляд, найбільш зачіплива – це “A New Land”, мелодійний Power Metal зі злегка банальною музикою. Тим не менш, ця банальність компенсується запам’ятовуваністю (ви не зможете просто так викинути її з голови), потужним звуком та відмінними партіями ударних Vassilios ‘Lucky’ Maniatopoulos, який грає в гурті з 2015-го.

“Arrogance And Ignorance” теж починається з Thrash Metal, разом з тим Peavy ледь чи не гроулить, а пізніше все якось органічно переходить в більш звичний потужний Power. У Thrash йде і заключна “Extinction Overkill” – теж мелодійна, із хорошим Neo Classic соло. “Man In Chains”, своєю чергою, вражає різноманітністю: починаючись похмуро і неквапно, музика поступово набирає темп і розширюється в Power Metal риф ледь чи не зі східними нотками, потужний бридж і якусь подібність брейкдауну перед соло. На перший погляд може здатися, що в пісні намішано безліч усього, однак це прекрасно працює. Ну а “Monetary Gods” молотильним Groovy рифом та відмінним низьким вокалом є ледь чи не найважчою піснею в альбомі (і, як мені здалося, вона трохи нагадує “Land Of Confusion”, щонайменше структурою).

Звісно, в альбомі є й балада – сумна “Black Room” з акустичною гітарою, скрипкою і несподівано чистим вокалом. Безперечно, ближче до середини в музиці з’являється важкість, а потім все ледь чи не прагне перейти в мажор, нагадуючи Hair Metal балади.

Ложкою дьогтю в ‘Resurrection Day’ стала “Mind Control”: рівна, з простою мелодією, виконана за всіма шаблонами Teutonic Heavy Metal. Однак, саме «рівність» робить цю пісню прохідною – присутні ті ж складники, що і в попередніх, проте тут це чомусь не спрацювало.

Насамкінець варто сказати, що новий альбом Rage порадував: Peavy у своєму віці все ще може звучати потужно й робити хороші пісні, ну а з новим складом гурт, здається, остаточно визначився, у якому напрямку йому рухатися далі. Лишилося тільки дочекатися, щоб послухати нові треки наживо.