Gjallarhorn: про поезію та херсонську метал-сцену

Повставши на початку 2000-х із гарячого полум’я південних земель, цей херсонський гурт вже 17 років торує власний pagan black metal шлях. Кожен їх реліз пропонує слухачеві цілісний музично-поетичний досвід, сповнений повагою до спадщини і прискіпливою увагою до деталей. Ми поспілкувалися з ударником Gjallarhorn Onswar’ом про авторські переклади, важливість лірики, співпраці з херсонськими митцями і трохи про місцеву сцену.

Протягом років джерела вашого натхнення еволюціонували – ви у різних проявах зверталися до теми язичництва, назва гурту і перші релізи відсилають до скандинавської мітології, а у більш пізній творчості ви перейшли до оспівування української спадщини. Як в загальному можна охарактеризувати основу – в тому числі й ідеологічну – Gjallarhorn на даний момент?

Наразі, основу Gjallarhorn слід назвати україноцентричною, і, в першу чергу, – в лінгвістичному аспекті (що, одначе, не виключає наявності у нас англомовної лірики). Цей вектор з’явився вже давно, проте зараз його риси набули саме такого характеру. Як раніше, так і тепер, у нас немає якоїсь провідної ліричної теми, проте, якщо поглянути на кожну окрему пісню, то можна сформувати певний образ, що увібрав у себе всі задіяні поетичні елементи. І це в рівній мірі стосується як нашої власної, так і «запозиченої» поезії.

Для своєї творчості ви часто використовуєте лірику поетів. В цілому, ця практика є доволі розповсюдженою на українській важкій сцені – і перший ваш досвід у спліті з Гетьман ‘Іван Підкова’ йшов торованим шляхом, використовуючи як основу поему Тараса Шевченка. Тим не менш, вже з 2019 ви звертаєтеся до творчості таких авторів як Вільям Батлер Єйтс, Натанієль Готорн та Ґеорґ Гайм – до того ж із власними перекладами їх творів. Що зумовлює ваш вибір авторів і творів – потреба треків чи власне прагнення того чи іншого поетичного перекладу і його втілення у музичній формі?

Насправді, це не зовсім вірна послідовність, оскільки переклади вищезазначених авторів – це продовження задуму, що вперше втілився у перекладах лірики Immortal та Absurd на відповідних кавер-версіях. Лірика ж Шевченка (а разом з ним – Крищенка та фольклорна “Гей, та то ж не грім в степу гуркотає”) – це пласт поезії, до якої ми звертались на концептуальному альбомі ‘Спадщина’ та спліті ‘Іван Підкова’, хронологічно пов’язаних між собою.

Повертаючись до питання: вибір зумовлює, в першу чергу, інтерес до творчості автора, а далі – зацікавленість у, власне, перекладі. Що стосується музичної складової, то вона, зазвичай, з’являється раніше за ліричну.

У ваших інтерв’ю ви казали, що з особливою ретельністю ставитеся до власної лірики до композицій, роблячи все для того, щоб вони сприймалися як окремі поетичні твори, а не лише тексти пісень. Чи поетичний досвід авторів Gjallarhorn існує за межами гурту? І чи, на вашу думку, подібна прискіпливість взагалі отримує бажану увагу публіки – чи більшості авдиторії музичні твори цікаві перш за все з музичної точки зору?

Починаючи з другого питання: так, як на мене, існує тенденція до меншої зацікавленості саме у ліричному аспекті творчості, тобто загальної обізнаності про тематику пісень може цілком вистачати. Мова тут йде, звісно, про екстремальні метал-жанри. І, насправді, часто так само вчиняю і я, уважно слідкуючи лише за лірикою обраних команд. Проте, це ніяким чином не має впливати на якість поезії – це, в першу чергу, відповідальність перед самим собою і потребує відповідних зусиль як від загальновідомих, так і від андеґраундних виконавців.

Стосовно поетичної творчості за межами Gjallarhorn: так, є певний доробок, який ніколи не призначався для гурту – частина з нього, тим чи іншим чином, втратила актуальність і навряд чи буде десь задіяна, частина ж цілком може бути використана у майбутньому в тій чи іншій формі – такі плани, наразі, є.

Ваш спліт 2019-го ‘Shadows Over The Southern Steppe’ із Dämmerung і Demonium проголошує «маніфест єдності, який вкотре демонструє нестримне прагнення митців лишати незгасним Чорне Полум’я, що колись спалахнуло на Південних Землях». Що ви взагалі можете сказати про херсонську сцену? Чи має вона окремі, можливо помітні лише для вас «зсередини», особливості?

Зауважу, що цей «маніфест» варто розглядати скоріше як поетизовану згадку подій, що відбувались на херсонській метал-сцені початку-середини 2000-х років. Тоді виникало багато гуртів, велась активна концертна діяльність. Цілий ряд музикантів, які, скажемо так, формувались у той період, зараз активно продовжують творчий шлях.

Мені важко щось сказати про «особливості» саме херсонської сцени. Щоб порівнювати, треба бути залученим до інших локальних метал-сцен. Коли говорять «харківська сцена», то для мене це, в першу чергу, гурти, альбоми та персони, що мають відношення до неї. Коли ж кажуть «херсонська сцена», то це певні відчуття, події та атмосфера. Звісно, це також музика та люди, але зовсім з іншого ракурсу. Якщо ж мова йде виключно про музичну чи концептуальну складову, то я б не став порівнювати сцени, оскільки не вважаю їх монолітними. У певний проміжок часу – так, але ж період існування сцени, якщо вже про неї говорять як про щось виокремлене, не обмежується кількома роками.

Херсон на концертній мапі України є, скажімо, не найбільш популярним містом – зазвичай це відбувається перш за все через відсутність локацій для виступів та публіки. Тим не менш, у квітні ви провели подію, присвячену 15-річчю з виходу дебютного релізу Gjallarhorn саме у Херсоні. Чи задоволені ви концертом, і чи достатньо херсонського слухача для проведення подібних заходів?

Насправді, я вважаю, що справа лише у організаторах та їх організаційних здібностях 😉 Так, є ряд інших передумов, але вони, як на мене, вторинні.

Виступ, про який ви згадали, навряд чи мав би місце, якби не наявність вищезгаданих організаторів. Протягом певного часу ми не надто слідкували за херсонським концертним життям, через що та кількість відвідувачів, яка була присутня на цьому та кількох попередніх наших виступах, не припиняє дивувати. Звісно, для великого міста це не захмарні цифри, але для локальних заходів це більш ніж достатньо. «Ювілейним» виступом ми лишились задоволені: вдалось втілити усе, що стосувалось запрошених вокалістів та перебігу шоу в цілому. На захід завітало багато наших друзів, зокрема тих, що мали відношення до херсонської метал-сцени середини 2000-х (того періоду, коли значна частина композицій, зіграних нами цього вечора, і була створена). Тому вкотре хочу подякувати організаторам і всім, хто був присутній, за підтримку!

Фото з концерту Gjallarhorn, автор – Віктор Братан, повний фоторепортаж за посиланням

 

Ви часто звертаєтеся до співпраці з херсонськими митцями – окрім згаданих вище сплітів ‘Іван Підкова’ та ‘Shadows Over The Southern Steppe’ у вашому доробку є і більш позажанровий досвід – спліт ‘Спадщина’ 2013-го із бандуристом Євгеном Ветруком, а також використання у якості обкладинок картин херсонських художників. Розкажіть трохи більше про ці співпраці, їх обставини та передумови.

Якщо перші два релізи – це, так би мовити, «класичні спліти», то зі ‘Спадщиною’ ситуація була дещо інакшою. На той момент я зацікавився українською епічною традицією та загалом ідеєю залучити український фольклор до нашої творчості. З Євгеном я познайомився через спільних знайомих з клубу історичної реконструкції “Лицарі Великого Степу” (учасником якого він тоді також був) і запропонував записати дещо з його репертуару задля видання в рамках спільного музичного альбому. В першу сесію ми записали 4 треки та аутро для кавер-версії Burzum на академічній бандурі. Проте згодом виявилось, що один з треків, дума “Невольницький плач”, не влаштовує лейбл в ідеологічному плані (через надто очевидні християнські мотиви). Тому була проведена друга сесія, де було записано ще 2 треки та інтро до композиції “Чорна хмара з-за лиману” (для спліту з Гетьман) вже на старосвітській бандурі. Один з цих треків і замінив думу. До речі, в буклеті “Спадщини” якраз можна побачити учасників вищезгаданого клубу історичної реконструкції.

Що ж стосується використання робіт місцевих художників в якості оформлення для альбомів, то це вже давно наше концептуальне кредо. На кількох ранніх релізах це вийшло, так би мовити, випадково, проте далі ми почали цілеспрямовано підбирати або замовляти роботи у місцевих митців. Звісно, майбутні релізи не відходитимуть від цього напрямку.

Ваша збірка ‘Спогади, Марення, Попіл’ побачила світ наприкінці 2020-го і містить як композиції із ‘Shadows Over The Southern Steppe’ та випущену раніше у вигляді лірик-відео “Пагорб шибеників”, так і нові треки. За вашими словами, нова творчість зі збірки дає уявлення про напрям, в якому наразі рухається гурт. Розкажіть детальніше про цей напрям і про те, чого і коли слід очікувати від майбутнього повноформатного альбому Gjallarhorn, робота над яким зараз триває.

Так, все вірно, робота над нашим третім повноформатником наразі триває, але очікувати його варто не раніше наступного року. Дійсно, в музичному плані альбом буде дещо перегукуватись з новими треками зі збірки, оскільки матеріал для них створювався приблизно в один і той самий час. Якщо конкретизувати, то треки “Спогади, марення, попіл” та “Сутінкова пісня” дають найбільш чітке уявлення про наш теперішній напрям у композиційному аспекті. Поетична частина альбому буде містити лірику мого та R.W. авторства, а також 2 перекладних вірші. Концепцію обкладинки вже сформовано, наразі шукаємо того, хто зможе втілити її у життя.

Офіційні ресурси Gjallarhorn: Facebook | YouTube | Bandcamp


Якщо Вам подобається те, що роблять Daily Metal і Радіо GARTA, Ви можете підтримати нас на Patreon.

Become a Patron!