Писати про студійні альбоми гурту Sinoptik, як на мене – справа невдячна. Бо якщо ви не чули їх наживо – скласти чітке уявлення про те, ким вони є, неможливо. Так, посеред фан-зони концерту, присвяченого 3-річчю Radio Submarina (в березні 2019), коли на сцені були Sinoptik, до мене підійшов менеджер гурту Jinjer, Олександр Антошин і сказав: «Чувак, це стадіон!» І я з ним погодився. Я вважаю, що ця команда гідна збирати стадіони, і буду вважати несправедливим, якщо Бог Музики дасть їм провалитись в невідомість.
Розставання з музикантами, з якими провів стільки років разом, не могло не позначитися на настрої їхнього лідера. Діма Синоптик був і залишається дитиною в душі, ймовірно цим альбомом він, в тому числі, хотів довести своїм друзям, що вони рано здалися. Але я майже згоден, що рок-н-рол – доля молодих. І у 30 доводити, що удача просто тебе поки не помітила з кожним роком стає все складніше.
З приходом барабанщика Руслана Бабаєва Sinoptik зазвучав по-іншому. Не краще або гірше, а по-іншому. Причому якщо виконання наживо старого матеріалу просто додало драйву, то при створенні нових пісень позначилася любов Руслана до мелодійного Heavy. Я впевнений, що гітарні соло були придумані ним у співавторстві з Дімою Афанасьєвим-Гладких, ну або майже впевнений. Я, можливо, здамся банальним, але мені добре від цієї музики так само, як від переглядів хороших фільмів 90-х. Музиканти гурту пишуть, що в цьому альбомі сплелися 3 покоління рок-музики. В принципі, в ‘From Nothing to Forever’ немає ніяких експериментів, психоделічних програшів довжиною в кілька хвилин тощо. На цій платівці у хлопців немає семихвилинних треків. Куплет-приспів, куплет-приспів. Так і чорт з ним…
Один мій друг на ім’я Ігор Стрембіцький, режисер, що взяв Каннську Пальмову Гілку в далекому 2005-му, сказав мені колись: «Денис, я завжди сміюся з тих, хто говорить про те, що вони несуть людям нове. Мені так і хочеться сказати їм: чуваки, до вас вже все зробили. Не потрібно нічого вигадувати. Ви просто подивіться, як було, і вперед робіть самі». Ось тут і є саме такий випадок. Єдине, чого, на мою думку, не вистачає гурту Sinoptik – так це людей, які б цю музику змогли продати, зробивши їй промо високої якості. Кожен раз, коли бачу повні зали у чергового артисту сумнівної музичної якості, я запитую: «Чому не Sinoptik збирають умовний Палац Спорту?»
Я пам’ятаю, як мляво на них реагували на стадіоні перед Океаном Ельзи, і Діма сказав в кінці свого сету слова Марті Мак Флая: «Напевно, хлопці, ви не слухаєте таку музику. Але ваші діти її будуть слухати обов’язково». Місяць тому Sinoptik, на моє запрошення, приїжджали в літній табір Рок-Школи, та учні влаштували там приблизно те ж, що творилося на зйомках “Smells Like Teen Spirit”. Підлога горіла у них під ногами, коли музиканти грали живий сет, а потім малюки близько двох годин не випускали хлопців з табору, задаючи їм все нові і нові питання. Діти моментально відчувають фальш, але варто тобі бути з ними щирим – вони платять тобі монетою найвищої цінності. Я говорю зараз про любов.
Текст: Денайс Дорофєєв
