Вже 12 жовтня у київському клубі ‘Atlas стартуватиме фестиваль Doom Over Kyiv. Французький гурт Monolithe, що також візьме в ньому участь, поки не дуже відомий українським фанатам важкої музики (хіба що тим, хто відвідував європейські фестивалі). Проте, самому гуртові є чим похвалитись: за роки свого існування музиканти випустили аж 7 повноформатних концептуальних альбомів, просочених духом класичної наукової фантастики. У них вони створили свій власний всесвіт: цикл ‘The Great Clockmaker’, що складає перші 4 альбоми гурту, і 2 наступних альбоми, що слугують своєрідними «спін-оффами».
Зараз же Monolithe з головою поринули в експерименти: свій 7-й альбом ‘Nebula Septem’ вони побудували навколо цифри 7 (від концепту оформлення, і до тональностей треків), і обіцяють продовжити в тому ж дусі далі.
Про історію гурту, про вже анонсований 8-й альбом, про французький метал і про те, наскільки легко даються експерименти в музиці ми поговорили з гітаристом та співзасновником гурту Monolithe Sylvain Bégot.
Почнемо з вашого попереднього альбому ‘Nebula Septem’. Це – сьомий альбом у вашій дискографії, і ви його цілком і повністю побудували навколо числа 7. 7 треків по 7 хвилин кожен написані у 7 різних тональностях, а назви починаються на перші 7 літер алфавіту… Навіть на обкладинці зображено портал у вигляді семи септагонів. Це – дуже складна концепція. Скажіть, наскільки сприятливим для таких експериментів є жанр funeral doom metal?
Не впевнений, що правильно зрозумів питання. Monolithe – не funeral doom гурт. І, хоч у певний момент нас могли асоціювати з цим жанром, у ‘Nebula Septem’ нема ніякого «funeral». Гадаю, його можна назвати «doom»-альбомом, і для мене це ОК. Втім, як жанр, funeral doom (чи навіть просто doom) не дуже відкритий до інновацій. Я знаю лише крихітну кількість гуртів, що намагаються тут створити щось нове чи принципово інше. В основному це той тип музики, що покладається на вже зроблене у минулому. Можливо тому, що це – той тип металу, що найсильніше тримається коренів жанру. Інший такий – heavy metal.
Мене особливо зацікавила ідея треків довжиною рівно в 7 хвилин. Скажіть, чи не доводилось вам для цього кардинально адаптувати треки: змінювати темпи, подовжувати-вкорочувати частини композицій, перероблювати мелодику? Чи стало це для вас новим досвідом у написанні музики?
Що ж, коли ви хочете, аби пісня мала певний таймінг, ви вочевидь маєте так працювати над своєю піснею, щоб цього досягти, і для цього знадобляться деякі трюки. Наприклад: невеличка зміна темпу, переробка рифу-двох, так. Це не кардинально, в основному мають місце легкі зміни в аранжуванні. Якщо вам потрібні глибокі зміни – це означає, що або ви залажали щось на самому старті в балансі вашої пісні, або вона насамперед недостатньо продумана. Це не був зовсім новий досвід для нас, оскільки в попередніх двох альбомах пісні тривають рівно по 15 хвилин. А до того – 60 хвилин. А ще до того – 52 хвилини. Проте, такого важче досягти з коротшими треками. Але я знав, як це зробити, і ми це повторили в нашому новому альбомі.
Ви якось казали, що при написанні альбому ‘Nebula Septem’ скористались досвідом французької літературної спільноти OuLiPo. Давайте трохи поговоримо про них. Усі ті правила, що вони для себе вигадали: паліндроми, ліпограми, заміна одних слів іншими – що це було? Пошук нових способів висловлювання там, де вже все сказано? Чи просто спосіб заявити про себе через епатаж?
Особисто я не дуже знайомий з OuLiPo, аби дискутувати про них. Думаю, цю ідею приніс гітарист Benoît (Blin). Але я точно вважаю її цікавою. Всі творчі засоби цікаві, поки ми отримуємо хороший і змістовний результат. Шукати способи робити щось по-новому, аби віднайти креативність, дуже цікаво. Проте, зворотнім боком цього є те, що багато лайна ховається за концептом або «сучасного мистецтва», або «андеграунда», або належності до тої чи іншої мистецької течії. Засоби досягнення чогось завжди захоплюючі, якщо вони відрізняються від норми, але для мене найважливішим є те, що конкретно з цього виходить. Мене не вражає гівно лише тому, що воно називається сучасним мистецтвом або чимось подібним.
А як щодо вас? Чи легше вам творити свою музику у встановлених межах? Чи допомагають вони заглиблюватись у внутрішнє наповнення музики?
Не легше чи важче – просто інакше. Обмеження – це спосіб, інструмент досягнення чогось. Головною є візія: я хочу зробити оце. Потім: як я це зроблю? І це не обов’язково про саму лише музику, радше про те, як вона пов’язана з усією роботою, про що говорить альбом, яку концепцію ми хочемо створити тощо. Написання пісні довжиною рівно 7 хвилин саме по собі безглузде, правда ж? Але разом з альбомом, що містить 7 пісень однієї й тієї ж довжини, що містить купу відсилок до числа 7, як ви помітили у першому питанні, це набуває змісту. Це стає частиною єдиного тіла роботи.
Ви відчуваєте якийсь ментальний чи духовний зв’язок з авангардистами 20-30-х років XX століття? Чи вам ближче якісь інші мистецькі течії?
Ні, не зовсім. Я гадаю, що «авангард» та «експерименти» – це добре, і вважаю нагальністю те, що деякі люди хочуть їх створювати та прокладати нові шляхи мислення та створення речей, зокрема в мистецтві. Але, як я відчуваю, я зараз на тому етапі свого життя (точніше, «мистецького життя»), де я тяжію до дуже розумних та мистецьких розваг. Я не зацікавлений у претензійних речах чи занадто химерних явищах; вони дуже легко змушують мене занудьгувати. «Розважальна» частина так само важлива. Я не кажу, що авантгардні митці завжди нудні чи претензійні, зовсім ні. Лише те, що вони дуже рідко мене розважають, і це змушує мене шукати щось інше. Ми з гуртом завжди намагались створити нашу музику саме такою. Вона може занурюватись у дивні, інтелектуальні, складні концепції, але так само вона має запам’ятовуватись, і її має бути приємно слухати.
Важкі виконавці з Франції, незалежно від жанру, відомі своєю пристрастю до нестандартних форм. Пригадати тих же Gojira, Alcest, Igorrr або менш відомі формації. Звідки така тенденція? Чому це характерно саме для французьких гуртів?
Ці гурти – лише верхівка айсберга; більшість банд лише копіюють те, що вже зробили інші: кращі, старіші та більш відомі колективи. Гадаю, як і в кожній іншій країні. Проте я згоден стосовно нестандартних форм. Не знаю точно, чому саме, але це може бути через те, що французька сцена дуже пізно заявила про себе у металі. Тоді, коли вже всі ніші були зайняті. І з часом, французька сцена почала рости у напрямку того різноманітного, нетрадиційного металу, який став характерною ознакою гуртів, які досягли певної слави. Врешті, ти не обійдеш, наприклад, шведів у melodic death чи німців у power metal. Але це лише моя теорія.
Давайте поговоримо про вашу ранню творчість, зокрема про перші альбоми: від ‘Monolithe I’ до ‘Monolithe IV’, що складають цикл ‘The Great Clockmaker’. Чотири моноліти, поступ цивілізації, інопланетне втручання – я ж не просто так пригадую фільм “Космічна Одісея: 2001”? Чи це не він надихнув вас на цикл ‘The Great Clockmaker’?
Я завжди згадував “2001” як ту початкову іскру, що вплинула на Monolithe і на ранню музику гурту. Але що стосується історії, то з фільму (і, вочевидь, роману) взята лише ідея моноліту як своєрідного наглядача. Ідея ‘The Great Clockmaker’ полягає в тому, що сам Всесвіт – це чутлива істота, яка повільно розсіюється через відсутність мети. Тому вона створює життя, інші життєві форми (наприклад, людей і ту форму життя, яка називається «Інші»), які своєрідно «оздоровлюють» її, просто існуючи та поширюючись – так само, як робить ваша бактеріальна флора. Історія насправді трохи складніша за це, але це – головні лейтмотиви. Ми включили нотатки про історію ‘The Great Clockmaker’ в буклети перевиданих ранніх альбомів для людей, яким було б цікаво дізнатися про неї більше.
Як саме ваші ідеї зрезонували з доробком Артура Кларка та Стенлі Кубріка? Якими своїми ідеями ви доповнили їхній концепт?
Як я й казав, моноліт – головний образ, який ми взяли з цього. Все інше абсолютно інакше. Загалом, існує ідея, що людство колись, якимось чином зіткнеться з іншою розумною формою життя, яка буде набагато величнішою за нього. Ці концепції Кларк часто розробляв у своїй бібліографії. Він – один з тих романістів, кого я дуже багато читав, як і більшість наукових фантастів «золотої доби». Але фільм Кубріка – це шедевр, чи не так? Це – дуже глибоке кіно, насправді набагато краще за роман. Воно залишається таємничим, і при цьому підіймає нагальні метафізичні питання. Щось із нього завжди було в нашій музиці: той таємничий флер, і те відчуття, що ти тільки що опинився в місці, до якого ти не належиш.
Чим саме, на вашу думку, є оті 4 моноліти у всесвіті ваших перших 6-и альбомів? Хто він взагалі такий – цей «величний годинникар»? Що за образ став центральним у ваших перших альбомах?
Перші 4 альбоми утворюють сагу ‘The Great Clockmaker’, а 5-й та 6-й альбоми – щось на кшталт її спін-оффів. Це пісні про цільність. Всі вони – про буття одним, унікальним тощо… в контексті наукової фантастики і в рамках всесвіту TGC. «Великий годинникар» є самим Всесвітом. В цьому «лорі» це – жива істота, як бог чи хтось на зразок нього, за винятком того, що те, що він робить з нижчими живими істотами, робиться не з якоюсь ціллю. Ви маєте свідомий вплив на свої бактерії чи білі кров’яні тільця? Ні. І тут так само.
Як вам досвід перевидання ‘The Great Clockmaker’ – із новим оформленням, новим мастерінгом, концептуально більш спорідненими обкладинками? Чим це для вас було: переосмисленням доробку чи своєрідним завершенням етапу свого творчого життя?
Це була річ, яку було добре зробити. Два перших альбоми було створено, коли в нас майже не було грошей, тож обкладинки від цього дуже пстраждали. Ми мали привід зробити їх знову зі «справжнім» художником, і таким чином подарувати цим обкладинкам узгодженість, якої вони раніше не мали. Щодо ремастерингу самої музики, він, як на мене, не те, щоб щось додав. Якби це було можливо, я б хотів реміксувати їх у той час, коли ми релізнули ремастери. На сьогодні я схиляюсь до думки, що чіпати старі альбоми – погана ідея. Люди люблять їх такими, як вони є, і краще залишити їх у спокої. Вони мають свій власний шарм, і ти не можеш знову впіймати той дух, що ти мав, коли записував їх. Тож я добре почуваюсь із нашим старим каталогом. Я цілком ним задоволений, і навіть якщо продакшн, скажімо, перших двох альбомів не такий хороший, який ми зараз можемо собі дозволити, він достатньо хороший, і він є частиною ідентичності цих записів. І так, сага ‘The Great Clockmaker’ відчулась справді завершеною після того, як ми випустили 4 альбоми та компіляцію EP-шок ‘Monolithe Zero’ з узгодженими обкладинками та оновленим звуком.
Ви не раз казали, що ваші альбоми будуються навколо одного, центрального концепту. Скажіть, коли ви на концертах граєте окремі треки, чи не відчуваєте ви якусь неповноту, недовисловленість, нестачу чогось важливого до повної картини?
Альбом та живий виступ – дві дуже різні речі. Альбом – це мистецька робота, над якою ти працюєш місяці й місяці, і яка залишиться твоїм спадком. Живий виступ – це миттєве виконання, метою якого, як мені здається, є гарно провести час – незалежно від того, чи ти серед публіки, чи сам граєш музику. Тож для мене не проблема грати окремі треки чи фрагменти старих альбомів, ні. Жива версія Monolithe – це лише друга личина гурту, перша – це студійний гурт. Одна з них сконцентрована на креативності, інша – на шоу.
Ваш минулий альбом ‘Nebula Septem’ міцно пов’язаний із науковою фантастикою. Зокрема, ледь не кожна пісня мала власне літературне першоджерело – від Аластара Рейнолдса до Пітера Вотса. Як виник такий концепт? Що стало тим вирішальним враженням, під яким ви стали писати цей альбом? Розкажіть про це детальніше.
Хоч я вже деякий час і не читав НФ-романи, я завжди любив наукову фантастику. Тож ясно, що я знаю купу авторів та романів. Monolithe також позначений науковою фантастикою, тож я гадаю, це логічно, що мої літературні вподобання перекинулись і на мою музику. Втім, тексти пісень Monolithe не є адаптаціями НФ-романів. Але деякі теми, що в них зачіпаються, дають мені поштовх для розвитку своїх ідей. Найцікавіше тут – сформулювати почуття, в які ти занурюєшся, поки тобі розповідають ті історії, повні див та загадок, через музику. Наприклад, на ‘Nebula Septem’ є пісня за назвою “Coil Shaped Volutions”, у якій зв’язок між текстом і музикою дуже сильний, тому що це було важливо для цієї пісні. Спроба передати поєднання тривоги, таємничості, хвилювання, страху та краси зустрічі людей із позаземною формою життя, з якою нема шансів ані на порозуміння, ані на спілкування, була важливішою навіть за текст. І мені здається, це вдалось дуже добре.
Взагалі, як саме наукова фантастика посіла провідне місце у вашій творчості? Що ви знайшли такого особливого в цьому жанрі для себе?
Мене вражав Космос ще тоді, коли я був маленькою дитиною. В мого батька була науково-мистецька книжка, що мала назву “Сонячна система”, надрукована в ранніх 80-х. У ній була купа художніх видів Сонця та планет Сонячної системи, що базувались на знаннях того часу. З якихось причин вона мене вразила, і я постійно повертався до неї. На той час не було багато можливостей, щоб подивитись на Юпітер чи Нептун. І я був вражений неймовірною відстанню між планетами, неосяжністю Всесвіту. Тож, крок за кроком, я зацікавився у науці, що стояла за цим, потім в роботі уяви (наукова фантастика), тож, гадаю, настав час, коли стало очевидно, що мої музичні прагнення будуть пов’язані з позаземними темами. Я є і, гадаю, завжди буду більше зацікавлений у небесних тілах ніж у тривіальніших та приземленіших темах.
Як саме ви бачите майбутнє людства: тривожним чи оптимістичним?
Я ані тривожний, ані оптимістичний. Я – нейтральний. Побачимо, як воно вийде. Людство може як самовбитись, розбомбивши саме себе або зруйнувавши планету, на якій воно живе, так і досягнути того рівня прогресу, за якого воно очистить/полишить Землю та пошириться на інші місця. Обидва сценарії абсолютно можливі. Я не думаю, що житиму достатньо довго, аби стати свідком будь-якого з них, але у якийсь момент точно щось станеться.
Днями ви анонсували новий альбом, що вийде на самому початку наступного, 2020 року. Судячи з відеоанонсу, який ви опублікували на своєму YouTube-каналі, багато концептів ‘Nebula Septem’ отримають там своє продовження. Наприклад, визначена довжина пісень (судячи з фрази «The song clocks at exactly 8 minutes»), sci-fi тематика… А чи є щось абсолютно нове, на що ми можемо чекати?
Взагалі, новий альбом розвиває концепти деяких пісень з ‘Nebula Septem’. Головна з них – “Engineering the Rip”, але тут є також і дещо з “Fathom the Deep” та “Delta Scuti”. Все це буде розсекречено у свій час, проте, якщо ви знаєте, про що всі ці пісні, це може наштовхнути вас на тематику лірики нового альбому. Щодо музики, я не маю впевненості. Я гадаю, люди, яким подобається ‘Nebula Septem’, можуть полюбити і цей альбом. Втім, він відрізняється. У ньому є як багато класичного Monolithe, так і нові шалені ідеї. Як на мене, це – дуже хороший альбом, і гідний нащадок ‘Nebula Septem’.
Альбом ‘Nebula Septem’ було побудовано навколо зіткнення цивілізацій: земної та позаземної. А що стане центральною темою нового альбому? Чи буде це, наприклад, пришестя роботів чи тотальна автоматизація життя?
Я дав вам кілька підказок щодо теми нового альбому у попередньому питанні, але я можу додати таке: він про розумну цивілізацію, чиї особливості та цілі не дають їй ніяких шансів жити у мирі та гармонії з будь-якою іншою розумною формою життя.
Судячи з вже оприлюдненого центрального зображення та з коротких фраз у відеоанонсі, центральним елементом нового альбому стане цифра 8?
Вона – абсолютно точно центральний елемент альбому.
Чи є у вас якісь нумерологічні забобони? Наприклад, чи готові ви зупинитись у 13-му номері в готелі?
Ні, зовсім ніяких. Я не маю яких-небудь забобон, я на 200% раціональний чувак.
Ви якось зізнавались, що не слухаєте багато металу. У яких музичних жанрах ви шукаєте натхнення зараз, і яким чином музика, яку ви слухаєте, відображається у ваших треках?
В мене – як, гадаю, і в усіх – є музичні періоди. І вони з часом можуть змінюватись. Останнім часом я слухав дуже багато металу. Але я люблю все змішувати між собою, і я із задовленням слухаю музику 70-х і купу класичного року. Цими днями мене дуже зачепили Electric Light Orchestra. Якщо я гляну, що саме я слухав останнім часом, там знайдеться альбом Belenos, живий альбом Dire Straits, ‘Aja’ від Steely Dan та Melechesh-івський ‘Emissaries’. Воно все дуже різноманітне.
І на завершення: чого чекати слухачам від вашого сету на фестивалі Doom Over Kyiv?
Ми охопимо майже всі періоди існування гурту на цьому шоу. Протягом останніх півтора років ми фокусувались на найсвіжішому матеріалі, аби просувати ‘Nebula Septem’. Але, оскільки Doom Over Kyiv – останній виступ з циклу ‘Nebula Septem’, ми вирішили, що можемо зіграти також і дуже старий матеріал, тим паче, що це – doom фестиваль. А ми, вочевидь, маємо дуже думовий матеріал у своєму доробку.
Квитки на Doom Over Kyiv 2019: https://karabas.com/ua/tours/dok
Зустріч фестивалю на Facebook: https://www.facebook.com/events/2291845741031125
