Endernity – Disrupted Innocence

Є таке повір’я, що в новий рік не можна заходити з боргами, треба їх обов’язково повертати. Промо альбому Disrupted Innocence гурту Endernity ми отримали ще влітку, а ось руки до нього в нас дійшли тільки зараз. Що ж, краще пізно, ніж ніколи.

Endernity утворився в Мадриді у 2019-му. Manuel Hernández (вокал, гітара), Israel Santas (бас), Rodrigo Arias (гітара) й Eric Domínguez (ударні) – досвідчені музиканти, які до цього грали в інших гуртах. Rodrigo ж, окрім роботи в Endernity, продовжує грати в Skunk D.F. У 2020-му гурт випускає три сингли, знімає кліпи, ну а на початку 2021-го виходить їх дебютний альбом Disrupted Innocence.

Визначити жанр, у якому грає гурт, досить складно: тут присутні елементи Heavy Metal, Groove, Modern Metal, а інколи зустрічається й Thrash, і можна легко вгадати, хто надихав музикантів. На слух таке змішання жанрів сприймається добре, немає якихось різких переходів (тут варто відзначити композиторський талант музикантів). Тим не менш, саме ця суміш, буває, грає не на руку гурту. Але про це пізніше.

Отже, альбом відкривається середньотемповою “Ashes And Dust”, яка одразу переходить в American Heavy Metal із дрібкою Groove. Хриплий вокал Manuel, мелодійний приспів і хороші гітарні соло чудово працюють, і пісня запам’ятовується. Наступна “You Won’t Bring Me Down” продовжує цю лінію “Groove Metal + мелодика”, а в куплеті ненадовго з’являється патос (і швидко втрачається на фоні іншої музики).

“Infinite Hell” навпаки – починається бадьоро, ледь чи не Thrash Metal’ом, хоча бридж і приспів сповільнюють темп і перетворюють музику в такий собі Modern Metal (в угоду мелодійности). “The Dream Is Over” зі свого боку теж починається як Thrash: жорсткі рифи і вокал, швидкі ударні. Наспівний приспів відсовує агресію на другий план, однак на відміну від “Infinite Hell”, Thrash тут повертається в повній мірі і звучить уже до самого кінця.

“Genocide”, яка похмуро починається, звучить досить важко, тут періодично з’являються перебір зі вступу, незлагоджений хор та раптовий жіночий вокал. Схоже це все на досить темний American Heavy з чудовими гітарними соло.

Дуже по-американськи звучить однойменна “Endernity”, і до того ж, дуже типово, якщо не заїжджено: знайомі мелодійні ходи, рифи та хуки. Навіть слова пісні зустрічаються ледь чи не в кожного третього гурту в цьому жанрі. А балада “Dream That I Can Fly” тільки поглиблює це враження, представляючи собою ну зовсім вже Radio Rock, який близький до Nickelback. До того ж, якщо в “Endernity” є хоча б один цікавий бридж і непогане соло, то в “Dream That I Can Fly” немає навіть цього.

Ну а закінчується альбом типовими середньотемповими American Heavy піснями “Stranger” і “Victim Of Society” з елементами Thrash в одній пісні та Groove у другій. Звучить усе це бадьоро і часом навіть агресивно, при цьому не особливо виділяється на тлі інших треків. Альбом просто повертається туди, звідки почався.

Основний мінус ‘Disrupted Innocence’, як я вже говорив, це надто явна впізнаваність і часом заїждженість музики. Дуже чутно, де гурт надихала Metallica, де Godsmack, і так далі. Список великий, але це не робить музику оригінальнішою. Зрештою, я чудово розумію, що це дебютний реліз, і, вочевидь, музиканти зробили ставку на впізнаваність та запам’ятовуваність замість оригінальности матеріалу. Не буду брехати, місцями це спрацювало, але особисто в мене лишився не надто приємний післясмак. Хоча, можливо, тільки в мене. Зважаючи на велику кількість схвальних рецензій, багатьом подобається, що робить Endernity. І добре, що так.

‘Disrupted Innocence’ вийшов п’ятого січня на лейблі On Fire Records.

Текст: Droll
Переклад: Danka Popova

English: Antichrist Magazine


Якщо Вам подобається те, що роблять Daily Metal і Радіо GARTA, Ви можете підтримати нас на Patreon.

Become a Patron!