Volbeat – Servant Of The Mind

Данці Volbeat грають свою запальну суміш metal, psychobilly і punk ‘n’ roll з 2001-го року, ще й немало досягли в цьому – достатньо глянути на список нагород і гуртів, з якими вони ділили сцену: Motörhead, Black Sabbath, Metallica, Anthrax, Megadeth і безліч інших імен. Останній їхній альбом ‘Rewind, Replay, Rebound‘ вийшов у 2019, а тепер, двома роками пізніше, виходить новий, уже восьмий альбом гурту ‘Servant Of The Mind‘.

«Я написав увесь альбом за три місяці, – згадує вокаліст і гітарист Michael Poulsen, – Я просто був удома, в хорошому місці, в хорошому настрої, будучи своїм же невільним слухачем». Про цей дім йдеться в першому синглі “Shotgun Blues” – середньотемповій пісні з рівним, важким рифом (особливо під кінець композиції, де музика ледь чи не стає thrash) і мелодійним приспівом з нальотом 80-х. «Щоразу, коли я переїжджаю в новий дім, зі мною відбувається щось бісівське, щось потойбічне» – ділиться Michael, і ці події теж знайшли відображення в тексті пісні.

“The Sacred Stones” теж звучить важко, починаючись із типового metal рифу 80-х, а трохи пізніше заходячи в Black Sabbath епохи Dio; навіть сам Michael намагається звучати в стилі Ronnie James Dio, але не копіюючи, а скоріше посилаючись на нього. У той же час “Say No More” і “Becoming” звучать ще важче, створюючи подобу speed metal. Тим не менш, мелодійність приспівів нікуди не зникла, як і технічні соло.

“The Devil Rages On”, напевно, найбільш виділяється в ‘Servant Of The Mind’: уявіть собі Елвіса, тільки не солодкавого красунчика, а скоріше в образі привабливого диявола з низьким голосом, якому акомпанують psychobilly гітари впереміш із punk, додайте туди достобіса зачіпливий приспів, який ще довго не вийде з голови, і на виході отримаєте цю пісню. “Step Into Light” продовжує тему psychobilly, однак цього разу змішуючи її з більш мейнстримними radio-friendly мелодіями, які легко підхопити, коли вони виконуються наживо.

Якщо ми говоримо про мейнстрим, то треба згадати дві пісні: “Wait A Minute My Girl” і “Dagen Før”. Якщо перша чудово поєднує в собі rock ‘n’ roll, pop-punk настрої, піаніно і саксофон, то друга – це типовий літній хіт, достатньо легкий для того, щоб його крутили по радіо щоп’ятнадцять хвилин. Знову ж таки, тут у нас нав’язлива мелодія приспіву, прекрасний дует Michael і Stine Bramsen з Alphabeat і просто гарний настрій. Так, мейнстрим. Так, pop rock. Але зі своїми завданнями ці пісні справляються, викликаючи щонайменше посмішку.

Ну а закінчується альбом піснями “Mindlock” і “Lasse’s Birgitta”, які знову повертають слухача на територію важких рифів і чудових ударних, ще й із текстами про спалення відьом у Швеції XIII-го століття. Проте, в Deluxe-версії альбому є ще чотири треки: два кавери – “Return To None” (Wolfbrigade) і “Domino” (Roy Orbison/The Cramps) та альтернативні “Shotgun Blues” і “Dagen Før”. “Return To None” – хороший зразок металу 80-х, тоді як “Domino” – це темнуватий pshychobilly. Обидві пісні добре підходять альбому і звучать тут органічно.

Volbeat послідовні у своїй творчости. Вони вдосконалюються, при цьому лишаючи свої фірмові стиль та почерк. І, як на мене, у них вкотре все вийшло – комбінуючи жанри, чітко вказуючи на музикантів, що на них повпливали, але не скочуючись у плагіат чи наслідування, гурт випускає бадьорий альбом із різноманітною, хай навіть інколи мейнстримною музикою. І хорошим настроєм, що важливо, хоча про це я вже казав.