Paavo Lötjönen (Apocalyptica): музика – це машина часу

Сьогодні легендарні фіни Apocalyptica відправляються в міні-тур містами України.

Свого часу вони стояли у витоків цілого музичного напряму, який отримав назву cello metal, а їх першою студійною роботою, яка досі зберігає велику популярність, став альбом каверів ‘Plays Metallica by Four Cellos’. З концертною програмою, присвяченою саме цьому релізу, Apocalyptica і завітає цього тижня до чотирьох українських міст.

Кілька днів тому, напередодні виступу гурту в Бухаресті, нам вдалося поспілкуватися з одним із засновників колективу Paavo Lötjönen. Про інструментальну музику, треки Metallica, концертні майданчики, а також про те, чого очікувати від шоу українським шанувальникам, читайте у нашому інтерв’ю.

Вітаю, Пааво, дуже дякую за можливість цього інтерв’ю. Як проходить ваш тур?

Дуже добре. Наразі це третя частина туру. Ми щойно повернулися з Туреччини, де мали три концерти – Ізмір, Стамбул та Анкара. Чудові шоу. Зараз ми в Румунії і за кілька годин виходимо на сцену у Бухаресті. А вже з 4-го листопада будемо в Україні.

Передбачалося, що цей тур буде святкуванням річниці, у рамках якої ми зіграємо, наприклад, близько 30-и концертів. Проте несподівано дуже багато людей захотіло побачити це шоу. І ось на даний момент ми відіграли концертну програму “Apocalyptica Plays Metallica” понад 200 разів! У 45 різних країнах ми виступали на фантастичних майданчиках перед фантастичними аудиторіями. І наші майбутні концерти в Україні стануть нашими останніми шоу в Східній Європі з цією програмою. Тож готуйтесь!

З моменту релізу ‘Plays Metallica by Four Cellos’ пройшло дуже багато часу. І зараз ви повертаєтеся до цього альбому з цим туром. Чому ви вирішили віддати данину своєму першому релізу, і чого можна очікувати від присвячених йому концертів?

Що ж, ми випустили цей альбом 20 років тому. Насправді, зараз це вже 23 роки. Ми думали про те, що саме ми маємо зробити до 20-ї річниці. Звичайно, зіграти оригінальний альбом повністю! Ми створили щось на кшталт концепції, згідно з якою граємо перший альбом так, як він був записаний: використовуючи лише чотири віолончелі, починаючи з “Enter Sandman” та завершуючи “Sanitarium”.

Після виконання всіх треків першого альбому, концерти мають «антракт», після чого ми граємо деякі інші композиції за участю барабанщика. Це непохитна концепція, і насправді цікаво, як люди на це реагують. Розумієте, музика – це як машина часу. Коли ви слухаєте деяку музику, яка звучала у вашому житті 20 років тому, ви справді можете відчути ті ж самі почуття, емоції та навіть запахи, які мали місце 20 років тому. Коли люди приходять послухати шоу, з цією музикою вони можуть уявити себе знову молодими. Це одна з неймовірних речей, які робить музика: нагадує вам про відчуття та емоції. Це фантастично. Це те, чому я слухаю музику та створюю її.

Відомо, що Metallica дуже сильно вплинула на вас і загалом на рішення створити Apocalyptica. Через стільки років, з висоти вашого музичного досвіду (скажімо, як метал-гурту), як ви дивитеся на Metallica зараз?

У початковій точці, коли ми були молодими, це було натхнення. Але грати всі ці пісні нині лишається великим задоволенням. Ми зіграли “Nothing Else Matters”, напевно, вже 1500 разів, але цю пісню досі супроводжує фантастичне відчуття, яке виникає, коли з нами співає публіка… Це об’єднує людей. Тож всі ці композиції, створені по-справжньому майстерно, досі лишаються крутими.

Ви кажете, що зіграли “Nothing Else Matters” вже 1500 разів. А чи маєте ви трек (або, можливо, треки), які ви вже виконали настільки багато разів, що більше не хочете їх грати, але маєте це робити, оскільки аудиторія любить їх та просить?

(Сміється). Так, є певні подібні пісні. В моєму розумінні, вони навіть не настільки популярні, але публіка любить їх. Наприклад, “Seek & Destroy”. Це справді проста пісня і не дуже цікава для мене, але люди її люблять, і для людей я люблю її грати.

Здається, ви придумали новий жанр у металі (або, як мінімум, сильно його розвинули) – «cello metal». І майже всі гурти, які зараз грають метал на класичних інструментах, порівнюють із вами. Як ви ставитеся до таких колективів і до таких порівнянь?

Я справді пишаюся тим, що ми створили певний напрям, «string metal» або щось на кшталт цього. Майже кожне європейське місто має деяких професійних музикантів, що грають на віолончелях наші треки, та й не тільки наші. І є навіть відомі проекти як 2Cellos… Вони фантастичні, але, звичайно, вони роблять інші речі. Ми дуже пишаємося тим, що створили певний «жанр». А ще, багато метал-гуртів нині також використовують віолончелі.

У серпні цього року ви вже були в Україні та грали на фестивалі Zaxidfest піді Львовом. Публіка була у захваті від шоу, але дехто відзначав, що вас все ж краще слухати в концертних залах, а не під кінець дня на опен-ейрі, коли більшість вже втомлена та напідпитку. А яким майданчикам ви самі віддаєте перевагу? Концертним залам, опен-ейрам або, можливо, більш «класичним» варіантам, таким як оперні сцени тощо?

Звичайно, якщо ми порівнюємо фестивалі та концертні зали, це різні речі. Коли ми їдемо грати на фестиваль, це більше як «вечірка», і ми зазвичай граємо сет «для вечірки»: більше різноманіття та металу. Це зовсім інше живе дійство. Коли ж справа стосується різноманітних майданчиків, рок-клубів та концертних залів, ми можемо створити відмінну картинку, навіть сповнену більшим світлом та іншою інтенсивністю. Ми можемо грати повільні фрагменти та треки, більше «класичних» віолончельних композицій, оскільки люди сидять у концертній залі, вони можуть розслабитися, послухати музику та не «відриватися» весь час.

У цьому турі ми багато граємо саме на майданчиках із «сидячою» залою. Ми граємо сет, який триває 2 години та 15 хвилин, і це справді досить довге шоу. І воно створене для того, щоб люди сиділи та могли добре бачити, що відбувається, насолоджуватися красивим світлом та помічати наші лиця і посмішки на них. На таких концертах можна побачити більше деталей, тож подібні шоу є більш чуттєвими. Але в цьому турі під кінець майже кожного шоу публіка встає, плескає, кричить та піднімає «кози». І це теж фантастично.

Ще одне запитання з приводу концертних майданчиків. Часто, коли метал-шоу відбуваються у подібних «сидячих» залах, під кінець виступів публіка хоче піднятися з місця та підійти ближче до сцени. Проте не всім артистам це подобається, тож не всі дозволяють людям переміщатися ближче. Як ви ставитеся до цього?

Це залежить також від правил майданчиків та від охорони. Але наше побажання таке: першу частину виступу публіка має залишатися на своїх місцях. Співати з нами, вставати, якщо захоче. А на другу частину, десь на середині шоу, можна й підійти ближче до сцени. Ця друга частина – справжнє рок-шоу. Якщо ви прийдете на наш концерт, ви самі це побачите. І я сподіваюсь, що охорона не буде проти.

Давайте трохи поговоримо про ваш майбутній реліз. Це буде перший повністю інструментальний альбом за досить тривалий час, і за всі ці роки публіка встигла звикнути, що на ваших роботах завжди знаходиться хоча б маленьке, але місце для треків із вокалом. Чому ви вирішили зробити цей реліз повністю інструментальним? Можливо, це бажання показати, що Apocalyptica завжди був саме «віолончельним» гуртом? Назва альбому ‘Cell-0’ та обкладинка також кажуть про це.

Так, вже з третього альбому ми почали використовувати вокал. Цей реліз був випущений спочатку як інструментальний, але згодом отримав оновлену версію, вже за участі вокалістів. Тож протягом тривалого часу ми хотіли врешті релізнути дещо повністю інструментальне.

Ви вже встигли почути перший трек, “Ashes Of The Modern World”, а п’ятниця – день виходу нового синглу, “Rise”. Це повільніша пісня, і для неї створене справді фантастичне відео.

Чи можу я під кінець задати дещо «каверзне» питання? Як ви обираєте назви треків, якщо вони інструментальні?

Часто за піснями криється певна «версія». Деколи це щось не дуже розумне, а деколи – вже якась закінчена історія. Немає якогось певного правила щодо цього, але досить часто назва розповідає про момент. Іноді історії, що криються за треками, готові ще до початку створення музики, але трапляються й повністю абстрактні композиції, у яких ми не мали наміру про щось розповідати – і от тоді буває важко придумати назву.

Але в будь-якому випадку, ми намагаємося вигадати назву, яка буде містити сенс. Це певні напрямні лінії, які вказують, куди йти у вашій уяві. Коли ви слухаєте інструментальну музику, вони створюють шляхи у вашій свідомості, які приносять вам певні відчуття та ідеї. Це як ментальний ключ. Назва треку – це як вступ, початкова точка для вашої уяви та вашого власного творіння.

Звичайно, ми не хочемо багато пояснювати про наші пісні. Це чудова властивість інструментальної музики: створювати ваш власний світ всередині вашої свідомості.

Інтерв’ю: Сандра Конопацька, Droll
Титульне фото: Руслан Булгаков, з виступу Apocalyptica на Zaxidfest 2019

Англійська версія інтерв’ю: Antichrist Magazine

  • Andrew Bryhas

    Кльове інтерв’ю, дякую!
    А на їх виступі на Заході мені якраз бракувало трохи їхніх авторських треків. Розумію, що така концепція туру, але все ж…