VA Concerts: твій найкращий концерт завжди попереду

Ці хлопці возять до України Rotting Christ, Septicflesh і The Rumjacks, не обмежуючись стилями і не втрачаючи оптимізму роблять концерти з 2017 року та впевнено дивляться у майбутнє концертного ринку України.

Напередодні вересневого туру Rotting Christ по Україні ми зустрілися з Вовою та Олексієм з VA Concerts на каву та поспілкувалися про реалії, перспективи та вічне питання кількості публіки на концертах.

Є таке стандартне питання, яке зазвичай дуже не люблять гурти – питання про назву. У вас з цим ніби все зрозуміло.

Олексій: Ви нас розкрили!

Вова: Насправді, тут два рівня. Якщо ви подивитесь на список артистів, яких ми привозили – у нас немає ніякої прив’язки за стилем: є метал, панк, ска, інді… Тож окрім того, щоб зашифрувати у назву агенції наші імена, ми вклали у це ще один сенс: various artists, різноманітні артисти.

Тобто до стилів ви не прив’язуєтесь?

В.: Ми прив’язуємось до хорошої музики. Для нас це найважливіше: щоб музика була актуальною, її хотіли слухати в Україні, хотіли купувати квитки. А також щоб було цікаво нам, щоб артист був певною особистістю.

Возите тих, кого слухаєте?

В.: Не завжди. Іноді я не знаю тих артистів, яких мені радить Льоша, і починаю слухати їх вже після анонсу.

О.: Дуже послідовний підхід (сміється).

З чого ви почали?

О.: Батько мого одногрупника займався організацією концертів, і мені сподобалася ідея: привозити артиста, а потім півроку не працювати…

…чи півроку не їсти.

В.: Такі реалії.

О.: …я захоплювався музикою, але в мене не було творчого хисту. Тож організація концертів стала одним із способів доторкнутися до створення чогось у цьому напрямі.

Така була студентська ідея. А потім ми чисто випадково зустрілися з тур-менеджером гурту Louna, і він відкрив нам світ спілкування з артистами. Ми познайомилися з Distemper та запросили їх на концерт до Києва. Це було у 2016 році.

В.: Концерт Distemper відбувся 4-го березня 2017 року. Після нього ми почали думати над тим, що робити далі, і вирішили не зупинятися. Потім були The Rumjacks. Їх агент погодився тільки тому, що він знав Distemper. А далі це почало перетворюватися на певну напрацьовану схему.

Фото з київського концерту The Rumjacks у 2018, фотограф – Мирослав Чорнобай

Концерт The Rumjacks став для вас, певно, своєрідним поштовхом…

В.: Це був наш плюс. Концерт був успішним як з фінансової точки зору, так і з точки зору іміджу агенції.

До цього ви не мали досвіду зарубіжних «привозів» такого масштабу. Тим не менш, ви взялися за це.

В.: Саме так.

Не було стрьомно?

В.: Ні. Тобі було стрьомно?

О.: Мені кожного разу стрьомно.

В.: У нас хтось відповідає за переживання, а хтось за рішучість.

О.: Це не те щоб стрьом, але переживання за успіх проекту в цілому – не тільки фінансовий, а  й організаційний. Щоб всі доїхали, ніхто нічого не загубив чи не зламав, щоб все було добре.

Було таке? Що хтось не доїжджав чи забував паспорт.

В.: Таке, щоб артисти не доїжджали, не було. The Rumjacks одного разу загубили паспорт у таксі, потім його знайшли на Троєщині. Всяке бувало, але нам поки вдавалося вирішувати всі подібні питання таким чином, щоб уникнути іміджевих втрат чи якихось неприємностей для артистів чи публіки.

Як ви познайомилися з Rotting Christ?

В.: З творчістю «Роттинів» нас познайомив однокласник. У шкільні часи це був наш улюблений метал-гурт.

О.: І зараз є.

В.: Ми були як фанати на їх виступі на CAMF. А коли вже мали агенцію і певний досвід, то зрозуміли, що вони давно не грали в Україні у клубному форматі, тож вирішили написати Сакісу, і він погодився.

Судячи з усього, пройшло добре.

В.: Пройшло добре. Ми пообіцяли гурту зробити тур Україною, чим зараз і займаємось.

Фото з київського концерту Rotting Christ у 2018, фотограф – Георгій Лазуренко

Маєте досвід організації концертів у Харкові та Львові?

В.: У Харкові ми робили концерт для іншого гурту, щоправда там був невеликий клуб. Публіка нам сподобалась, і, впевнені, з «Роттінгами» буде ще крутіше. У Львові не робили ніколи, тож дуже цікаво.

О.: Сакіс хоче концерт у Львові.

В.: Ще він хотів Одесу, але ми не підібрали там відповідний майданчик.

Це досить серйозна справа – робити великі концерти у інших містах вперше, ще не розуміючи їх публіки, рекламних особливостей і таке інше. Як справляєтеся із цим?

В.: Зараз все стало значно простіше, всі у діджиталі. Із закриттям Вконтакте всі почали висіти на Facebook. Найбільші олдфаги сидять на Фростері, але ми теж там є, тож все окей. Зараз не так вже складно доставляти інформацію тим людям, які цікавляться музикою.

Плануєте і далі возити Rotting Christ? Можна сказати, що ви вже зарезервували за собою це право?

В.: Важко сказати. Як говорив Джо Страммер, майбутнє невідоме. Тут є декілька моментів: по-перше, чи цікавий гурт людям, чи «збирає» він; по-друге, чи цікаво артисту так часто виступати в одному місті; і третє – чи є сенс робити концерт. Є організатори, які возять одне й те ж. Але якщо артист не пише нового матеріалу, я вважаю, що це не дуже хороший підхід.

Не обмежуючись жанрами, ви вже встигли попрацювати з багатьма різноплановими артистами. Який проект був найбільш цікавим для вас?

О.: Мені сподобалось працювати з Too Many Zooz. Дуже незвичайні, веселі хлопці, і їх шоу виходить із загальноприйнятих концертних рамок.

В.: Насправді твій найкращий концерт завжди попереду. Після кожного концерту ти думаєш, що саме він був найкрутішим та найцікавішим – і це нескінченний процес.

Чи є у VA Concerts далекоглядна мета?

В.: Моя мета – фестиваль. Я б хотів, щоб у нас був фестиваль з музикою досить неформатною, але яка б збирала людей, перетворюючи «неформат» на «формат». Наразі такий проект неможливий, оскільки поки критичну кількість публіки, достатню для виходу в нуль у подібній справі, збирає лише «популярна» музика. Тож це не питання найближчих років, а просто певна мрія.

На концертному ринку України наразі є кілька, якщо можна так висловитися, великих «гравців». Як молода концертна агенція, чи відчуваєте ви певні складності у конкуренції з ними?

В.: Конкуренція завжди є. Без конкуренції, напевно, було б досить погано.

О.: Та ні (сміється).

В.: Без конкуренції будуть дорогі квитки та нецікаві артисти. Мені здається, що конкуренція як раз стимулює роботу.

Звичайно, ми стикаємося з іншими агенціями, коли намагаємося забукати того чи іншого артиста. Інколи ми когось перехоплюємо, інколи перехоплюють у нас. Це бізнес. Хтось запропонував більше грошей, хтось написав раніше.

Головне, щоб люди ходили. У нас одні й ті ж люди ходять на одні й ті ж «фірми». І коли організатори кажуть, що розвивають культуру – насправді вони борються за одних і тих самих людей. А хотілося б, щоб цих людей ставало більше. Зараз кількість організаторів концертів збільшується швидше, ніж кількість публіки.

О.: Можна в Китаї робити концерти.

В.: Так, хороший ринок (сміється).

О.: Насправді тільки здається, що у нас великий ринок, багато організаторів, багато концертів. Це неправда. Дивлячись із чим порівнювати. Якщо відкрити афішу концертів Берліна, ти просто голову зламаєш, поки розберешся в ній. Тож в Україні ми не «тремося» так сильно один з одним між концертними агенціями. До того ж, ми всі спілкуємося, і на ринку поки що хороша атмосфера.

Чому, як ви кажете, «людей мало»? Їх багато, проте вони не ходять на концерти.

В.: Це щось на тему піраміди потреб Маслоу. Концерти – річ набагато вища за базові речі, такі як їжа, захист та інше. Коли ці потреби задоволені, тільки тоді люди починають шукати, як себе розважити.

Тим не менш, Monatik збирає «Олімпійський». А Олег Вінник

В.: …також збере «Олімпійський». В цьому щось є. Але люди, які ходять на таких артистів, не будуть відвідувати концерти на постійній основі. Вони один раз підуть на Вінника – на те, що їм продали, – і будуть довго це пам’ятати. Наша ж публіка – ті, хто ходять на концерти хоча б раз на місяць. Якщо будуть такі люди – ринок буде «живим». А це можливо тільки завдяки розвитку економіки.

О.: У нас дуже люблять ходити на «імена» – про які чули, про яких розповідають друзі. Зазвичай це якісь «легенди», артисти з історією, і коштують вони, відповідно, значно дорожче. А віддати гроші заради нових, нішевих, актуальних у світі артистів, які приносять щось нове до музичної культури, люди не готові.

В.: Це правда. Цьому сприяє все наше оточення, ЗМІ. Добре, що зараз з’явилися стрімінгові сервіси, і люди за доступні гроші отримують тонни музики. Щоправда, у нас це запрацювало відносно нещодавно, а в Європі існує вже багато років.

О.: Незважаючи на те, що з моменту здобуття Незалежності пройшло вже 28 років, все ще відчутне нашарування поколінь, які виросли у Радянському Союзі. «Концертна культура» ще не вихована.

В.: Але насправді ми не жаліємось. Ми вважаємо, що нам пощастило, що ми знаходимося у Києві і Україні. Це не Конго, наприклад. І навіть те, що ми маємо зараз – це круто, і з цим можна працювати.

Фото з київського концерту Rotting Christ у 2018, фотограф – Георгій Лазуренко

Ви робите концерти на майданчиках різної місткості. Що вам особисто більше до вподоби – заходи більш «душевні», чи більш масові?

О.: Ми хочемо, щоб концерт не тільки окупився, а й щоб прийшли люди. Якщо ми вибираємо маленький клуб – робимо це із міркувань, що прийде саме стільки людей, і всім буде комфортно. Коли клуб напівпустий чи взагалі пустий, атмосфера втрачається. За організацією і роботою різниці між концертами різних розмірів майже немає. Маленький концерт – це також концерт, і він складається із тих же складових, що й великий – змінюється тільки масштаб.

Кого мрієте привезти?

В.: Том Вейтс. Це було б круто для України. Він дуже рідко виступає, і це був би певний milestone.

О.: Metallica. Нормальна мрія. Якщо всі чутки про їх можливий приїзд до України – правда, лишилося тільки знайти мільйон доларів, чи скільки там.

В.: А взагалі, мріяти не шкідливо. У школі ми могли тільки хотіти потрапити на Rotting Christ, а зараз ми самі робимо їх концерти. Все реалізується досить швидко, головне займатися своєю діяльністю кожного дня, хоча б трохи. І рано чи пізно ти прийдеш до чогось.

Квитки на всі події VA Concertshttps://concert.ua/uk/org/va-concerts