1914: ми робимо музику не заради нагород

Їх музика в буквальному сенсі створюється у підвалах фортів часів Першої Світової, несучи з собою весь непереборний жах Великої війни.

Вони записали найкращий український метал-альбом 2018 року і стократ підсилили його успіх, підписавши контракт з одним із найбільших «важких» лейблів світу.

Напередодні київської презентації ‘The Blind Leading The Blind’ Дмитро Кумар, ідейний і музичний лідер гурту 1914, розповів про створення альбому в місцях бойових дій ПСВ, про співпрацю із Napalm Records, а також про те, що найголовніше у живих виступах.

Вітаємо! Близько трьох місяців пройшло з моменту виходу вашого другого повноформатного альбому, який чи не одразу охрестили «головним українським метал-релізом 2018». Наскільки тернистим був шлях його створення?

Ну не знаю чи тернистим, але довгим і місцями напряжним таки був. Матеріал для цього альбому я почав виношувати в голові ще в кінці 2017 року, коли відвідав у Європі багато місць бойових дій по ПСВ. Їздив, надихався, говорив з людьми, сидів посеред Аргонського та Верденських лісів, блукав знищеними містечками довкола форту Douaumont, лазив по підвалам форту Vaux, бродив по окопам з обидвох боків Соми і так далі. Все це давало мені матеріал, який потім вилився в пісні, атмосферу, тексти. До слова, відкриваючий трек з альбом “Arrival. The Meuse-Argonne” народився в мене в лісі, де саме відбувалась ця операція. Повернувшись, я закріпив емоції і думки вчергове переглядом одного з найулюбленіших фільмів саме про ці події – “The Lost Battalion” – та перечитавши книги Едварда Ленгела (“To Conquer Hell: The Meuse-Argonne”) та Роберта Ферела (“America’s Deadliest Battle: Meuse-Argonne”).

Усе це в комплексі вилилось у перший трек. І так, по суті, по кожному треку – емоції, місця бойових дій, книги (багато книг), багато документальної хроніки, профільних спільнот і т.д.. До прикладу, трек “C’est Mon Dernier Pigeon” був написаний по суті прямо в підвалі форту Vaux, де я блукав, читаючи історію тих солдат, що його оброняли. Повернувшись, я, звісно, перечитав ще вагон літератури по темі. Але в першу чергу це власні емоції і переживання. Усіх учасників гурту. Я приношу тему і емоцію – вони роблять з того цукерку 🙂 Загалом виношували все більше року, сварились над кожною нотою і рифом, щось додумували вже прямо на студії, багато зовнішніх факторів, як-то особисте життя, робота і т. д. дуже заповільнювали цей процес, але місцями і надихали теж. Звучить як тернистий шлях?) 🙂

‘The Blind Leading The Blind’ визнано «Альбомом року» в Україні, а також включено до річних топів у багатьох іноземних виданнях. Реакція на альбом на YouTube та Bandcamp теж є досить високою. Успіх релізу був для вас радше бажаним чи очікуваним?

Мабуть 50 на 50. Ми розуміли, що немає сенсу знову клєпати черговий український гівно-метал альбом, яких тут вистачає. Я ретельно вибирав студію, де зводитись: слухав для себе топові релізи і дивився, де зводилась та чи інша команда, від альбому якої в мене привстає. Були влиті чималі кошти (за мірками України, звісно), весь матеріал ретельно опрацьовувався, я постійно вносив правки в арт, приколупувався до кожної деталі тощо. І, звісно, це теж дало свій ефект, але якщо чесно – прям от такого хайпу я не очікував. Ми перші тижні просто сиділи з відкритими ртами – «ой, ми в такому-то зіні», «ооу, ці нам поставили 10 з 10», «ух ти, це круте видання назвало наш альбом майбутньою класикою war death metal і поставило ранк – епіка»… і так далі.  А коли виявилось, що за рівнями продажів в перший вікенд ми обійшли багато іменитих музикантів, одразу почали обирати, якого кольору нам купувати лімузин і скільки кокаїну брати на старт.

Трек “Passchenhell” записано спільно із відомим death-вокалістом Dave Ingram (Hail of Bullets, Benediction, Bolt Thrower). Розкажіть про історію цієї кооперації. Чи складно було домовитися з Дейвом про співпрацю, і чому саме він взяв участь у ‘The Blind Leading The Blind’?

Домовитись було нескладно. Переважно такі люди як Дейв – дуже прості, з класним, ненапряжним відношенням до життя, легко йдуть на колаборацію, і зірковість відсутня як клас взагалі. Це не срані українські недозірки, які задирають ніс і несуть себе, ніби вони мінімум Sting, а по факту черговий висер продюсерського центру. Я розказав ідею треку, опис однієї ночі очима канадського солдата, що лежить в воронці від вибуху, поблизу Пашендаля (Третя битва при Іпрі) і розуміє, що він відрізаний від своїх, і мабуть варіантів в нього вижити небагато. Ідея цього треку в мене народилась, коли я побачив старе дерево, над одним з кратерів-вибухів з ПСВ, і до дерева була прибита металева бляшка з канадським прапором і написом – «Дякую, завжди будемо пам’ятати вас». І в голові виринула оця картина – солдата, який лежить на краю такої ями, проходить ніч, він чує, як в окопах співають і п’ють алкоголь німці, а він думає, чи доживе до ранку чи ні. Усе це я описав Дейву – йому дуже сподобалась ідея (звісно, бо він британець 🙂 ), він записав свою частину вокалу для нас, і ми звели це все на студії. Ми вже з ним домовились про спільні виступи на фестивалях, де наші гурти будуть перетинатись, наразі таких поки два – Чехія та Словакія. Думаю, буде більше.

Минулого тижня ви стали ще одним українським гуртом, що підписав контракт зі світовим метал-гігантом Napalm Records. Розкажіть, будь ласка, про цю співпрацю. Наскільки складним і тривалим був процес перемовин, і які плани у вас із лейблом на найближче та далеке майбутнє?

Процес не був ні складним, ні навіть тривалим. Насправді на нас одночасно впало декілька пропозицій від великих лейблів (два з них дуже серйозного рівня), і ми паралельно вели переговори з ними. Обрали Napalm, тому що нам сподобався їх підхід, оперативність (що дуже важливо, адже до прикладу від одного з лейблів можна було по тижню чекати наступного листа, а тут це займало хвилини) і, звісно, умови. Не можу розкривати усі подробиці, але ‘The Blind Leading The Blind’ буде перевиданий в них, і це лише маленький початок нашої співпраці.

Випуском ‘The Blind Leading The Blind’ займалися хоч і не мейджори, але одразу два лейбли – український Archaic Sound та американський Redefining Darkness Records. Якою, на ваш погляд, взагалі є роль лейблів у сучасному «важкому» світі, і для української сцени зокрема?

Для української сцени це можливість показати, що вона є не лише в Київській чи Харківській області, а й в світі. Лейбли – це важлива складова музики, без них, звісно, можна працювати, але це буде фактично вхолосту, тебе не почують, не побачать, ти будеш все життя в стані жорсткого андеграунду. Комусь це ок, але якщо ти хочеш доносити свою музику до аудиторії по світу, розказувати свої історії якомога більшій кількості людей – лейбл допоможе вирішити більшість твоїх питань. І чим більший лейбл – тим більше питань він закриває, тим більше в тебе часу залишається на творчість і музику, а не розрулювання робіт, концертів, умов, погодують орги вас чи ні, дадуть на бензин чи ні, чи буде на чому грати в цьому місті і чи поселять вас ночувати, чи і в клубі перекантуєтесь. Якось так.

Перший альбом ви випустили на сторіччя початку Першої світової війни, другий – на сторіччя її завершення. То чи чекати нам третього альбому з такими тенденціями, а якщо чекати, то коли?

Враховуючи, що ми вже маємо багато ідей по новим трекам, а я вже планую черговий тріп по місцям ПСВ в Бельгії та Франції, то альбом буде досить оперативно 🙂 Хоча, звісно, цей рік ми плануємо катати по максимуму з новим альбомом, а далі будемо бачити, засядем писати нові речі. Ми такі персонажі, що нам дуже швидко набридають наші треки – записали, зробили, разів з 50 відіграли – а може досить, а може ну їх? 🙂

Велика частина українських металхедів пророкувала 1914 звання «Гурту року» на The Best Ukrainian Metal Act, але не так сталося, як гадалося. На вашу думку, що стало причиною такого розвитку подій?

Та як казав Азіров – піхуй. Ми не гурт року, ми гурт хардкору 😉 Для мене Бума не була ні конкурсом, ні змаганням і т.д. – нас запросили, ми приїхали і пограли. Отримали нагороду – о, круто. Ми ж робимо те, що робимо, не для нагород. Інакше я б давно вже не займався музикою. Ну і плюс все чесно, наскільки я знаю там було якесь голосування папірчиками, скільки нарахували, так і сталось – які проблеми. Та і опційно будь-яка мазафака для локального українського ринку завжди по вихлопу буде більша і фінансово привабливіша, ніж усі інші види металу разом взяті. Ми ж заповідник, в нас хронічний 2001 рік 🙂

Досі The BUMA часто називають «премією для металкору», хоча в останні роки представників інших напрямків важкої сцени у лайн-апі побільшало. 1914 брали участь у The Best Ukrainian Metal Act вже вдруге. Чи можете назвати цей досвід позитивним? І чи є сенс колективам, що грають, наприклад, у black/death напрямках, брати участь у премії?

Я не знаю як щодо премії, металкорів і т.д., я знаю, що якщо покликали грати на норм сцену з незашкварними гуртами – треба грати і не вий*буватись. Металкор, хардкор, блек-метал, інді-рок – та плювати, іди і запали зал своєю ідеєю, покажи їм себе зсередини, вивернись так, щоб побачити страх в їх очах. І в цьому плані виступати на непрофільних концертах ще цікавіше і складніше – це не твоя публіка, не твоя аудиторія, яка за тебе. Це виклик. Спробуй людям, яким було завжди насрати на історію чи таке музло, донести той страх і той бруд, який ти хочеш їм показати. Спробуй зробити так, щоб вони загорілись. Якщо зміг – ти крутий музикант, якщо ні – старайся далі. Найкращі відгуки після таких концертів – я не витримав(-ла), прослухала три пісні і вийшов(-ла), це занадто для мене, це якесь безумство. Ось це результат – ти викликав сильну емоцію в слухача, емоцію, яка фізично стала непереносимою. Гірше, коли глибоко пох*й.

Презентація ‘The Blind Leading The Blind’ запланована в Києві на 16 лютого, та відбудеться у клубі MonteRay Live Stage. Чи очікувати 1914 з концертами на підтримку альбому в інших українських містах?

Ні. Немає сенсу, немає аудиторії, немає майданчиків. Чесно, в рази цікавіше зіграти в невеликому місті в Угорщині чи Румунії, ніж в тому самому Львові.

(Прим.ред. – на момент публікації інтерв’ю також анонсований виступ 1914 у Львові 5-го квітня на підтримку гурту Sepultura).

У вашому тур-графіку запланований цілий ряд європейських виступів на 2019 рік, де 1914 будуть ділити сцену із Rotting Christ, Impaled Nazarene, Mgła та іншими відомими командами. Чи можете сказати, що інтерес до гурту від закордонних промоутерів та слухачів ще до початку співпраці із Napalm Records був більшим, ніж в Україні?

До нас інтерес від моменту створення гурту був в десятки разів більше за кордоном, ніж в Україні.

Тут така музика потрібна десяткам – там тисячам. Перший же наш сингл ще в 2014 потрапив через тиждень після релізу в ротацію двох радіостанцій Лондона. Після релізу дебютного альбому про нас писав у своїй книзі французький історик, що займався впливом Великої Війни на сучасну культуру, лише за минулий рік я дав мабуть понад 50-ть інтерв’ю виданням по всьому світу. А тут про нас взагалі написали хоч слово вже мабуть після двох років існування гурту, якщо не більше. Та і загалом інфи по нам державною – добре, якщо 5-7 статей буде. До прикладу, увесь мерч (футболки, вініли, диски і т.д.) сотнями продавались за кордон, найбільша частка – це Штати, Франція, Німеччина. Тут – досить так собі, але загалом це традиційно. В нас немає культури підтримки музикантів, купівлі музики онлайн напряму в музикантів, а не в корпорацій (Google Play, iTunes тощо), купівлі мерчу на концертах, колекціонування музичних носіїв і т.д.. Є торент, скачаю 🙂

1914 через 10 років – як ви це бачите?

Через десять років мені буде майже 50 🙂 Я хз чи доживу, це дуже далеко. Давай краще щороку говорити по факту. Але звісно хотілось би бути в формі, живим, на топових фестах по світу і так далі. Але як кажуть віруючі брати наші менші, хочеш розсмішити бога – розкажи йому про свої плани.