Nightwish – Human. :II: Nature.

‘Human. :II: Nature‘. Альбом, довкола назви якого ходило багато чуток і здогадок. Альбом, якого віддані фани чекали 5 років. Альбом, який обіцяв бути чимось новим в історії гурту Nightwish – вже офіційно на просторах інтернету та у магазинах! Хто ще не встиг його прослухати, або просто сумнівається, чи варто – ось вам трішки інформації, щоб прийняти рішення!

Отже, сам альбом складається з двох частин (віддані фани могли очікувати чогось подібного, знаючи Маестро Tuomas Holopainen). Перший диск – власне 9 пісень, і другий – з інструментальним мегатреком, поділеним на 8 частин. Отже, вкупі маємо майже півтори години супер-якісної музики. Гурт, як і завжди, зробив ставку на чудесні оркестровки і сильний вокал.

Перший диск починається з “Music”. Перша половина пісні – це інструментальне нарощування, яке складається зі звучання племінних наспівів, епічного хору та фортепіано; це було типове звучання Nightwish ще з часу їхнього альбому ‘Once’. Приблизно через три з половиною хвилини пісні вступає Floor Jansen з прекрасним м’яким вокалом, потім пісня продовжується потужним хоровим співом та гітарним соло Emppu Vuorinen.

Здебільшого “Music” чується як духовне продовження “The Greatest Show on Earth” з попереднього альбому. Це гарна пісня, але є кілька зауважень. Тривалість композиції – більше семи хвилин, за які кілька разів хочеться перемотати вперед. Крім того, починаючи альбом цією піснею, гурт змушує нас відчути, що це буде продовження ‘Endless Forms Most Beautiful’, Pt. 2. Я люблю той альбом, але все ж від нового очікується щось нове.

Тенденції до «повтору» продовжуються у “Noise”, “Harvest” і “How’s the Heart?”. Перша – типовий сингл, схожий на те, що група випускає з 2011 року. Знову ж таки, це непогана пісня, але вона занадто знайомо звучить, щоб викликати велике хвилювання.

“Harvest” і “How’s the Heart?” є прямим результатом того, що мультиінструменталіст Troy Donockley став постійним членом колективу. Після треку “Last of the Wilds” в альбомі ‘Dark Passion Play’, кожен альбом містить бодай одну композицію, написану під впливом кельтської музики. “Harvest” і “How’s the Heart?” в кінцевому підсумку, на мою думку, є двома найслабшими піснями альбому. Хоча різноплановий і різностильовий вокал Floor Jansen, безумовно, є родзинкою.

Якщо ви дочитали до цього моменту – не поспішайте розчаровуватися і «закидати альбом у найдальшу шухляду». Наступні пісні, про які я ще не писала, є одними з найбільш унікальних та найкращих пісень за всю історію гурту Nightwish!

Коли я вперше послухала “Shoemaker”, мій мозок вибухнув. Трек поєднує у собі елементи і з перших альбомів, і з ‘Endless Forms Most Beautiful’, сплавляючи в одне оперний вокал, оркестр, хор, інтерлюдію, зачитану Johanna Kurkela, дружиною Tuomas Holopainen. При цьому пісня повністю порушує стандартну структуру, звичну в творчості гурту (куплет, приспів, куплет, хор, оркестрова інтермедія, приспів). Не шукайте логіки, просто дозвольте собі зануритися у оперний спів Floor Jansen, який тут проявився повною мірою. Це те, що нам обіцяли ще з першого альбому із нею – і нарешті обіцянку виконано!

Тим не менше, “Shoemaker” – ще не найкращий трек у цьому альбомі. Пісня “Pan” повертає нас у далеке минуле гурту, поєднуючи power metal звучання з оперним вокалом, що чимось нагадує перші альбоми, у той же час їхні старі пісні не звучали настільки потужно. Тут дуже добре чується робота Kai Hahto і Emppu Vuorinen. Саме вони «зробили» цю пісню. Загалом, вона звучить ностальгійно і ново, викликаючи посмішку типу «а пам’ятаєш…!».

Тепер щодо балад гурту – це як гра у «пан або пропав». Або вони шикарні, і стають кращими піснями в альбомах, або ж вони тягнуть весь альбом на дно, руйнуючи концепцію. Якщо говорити про “Procession” – баладу з цього альбому, – вона десь посередині. На нещодавньому потрековому прослуховуванні Tuomas зізнався, що на цю композицію його надихнув перший сезон “Stranger Things”, і це проявляється у такому собі музичному «Привіт, 1980-ті!» на початку пісні. Сила цієї балади – знову ж у оперному вокалі Floor Jansen, вона займає тут центральну позицію, а всі інші учасники гурту лише створюють фон.

Подібно до решти першого диска, на останні дві пісні впливають попередні музичні грані чи пісні гурту. “Tribal” музично більше пасувала б для ‘Dark Passion Play’, зі своїми східними мотивами та важкістю ритму. Однак саме у цій композиції дивовижно розкривається Kai Hahto з барабанами. Можу сказати, що це одна з кращих барабанних партій в альбомі, а у поєднанні з племінними наспівами це звучить дійсно шикарно!

Що стосується “Endlessness”, то це приквел/продовження “Rest Calm” з альбому ‘Imaginaerum’, як музично, так і лірично. Нарешті настав зірковий час Marco Hietala, тому що він є головним вокалістом у цій композиції, демонструючи свій стиль – суміш зірки Бродвею та ведучого карнавалу. Лірично це найцікавіша пісня в альбомі, а «приречене» звучання ідеально підходить для кінця першого диска.

Після дев’яти пісень та п’ятидесятихвилинного звучання ви можете подумати, що це буде гарним завершенням для альбому, який більше нагадує коротші альбоми гурту, такі як ‘Century Child’ та ‘Once’. Ні, є ще тридцять одна хвилина матеріалу, що охоплює вісім додаткових треків одного великого “All the Works of Nature Which Adorn the World”. Це повністю оркестрова частина, де немає вокалу, окрім слів актриси Geraldine James на першому та останньому треках: “Vista” та “Ad Astra”. Перше враження про цю частину альбому: нуууу… Мріялося про більше. Але давайте по порядку!

Окремі пісні чудові, і є чудові інструментальні партії, але коли вісім із перших десяти хвилин диска не особливо запам’ятовуються – приходить розчарування. На щастя, “Moors” та “Ad Astra” – це шедеври. “Moors” досягла того, чого не вдалося досягти “Last of the Wilds”: створила відчуття перебування серед зелених полів та дерев посеред ніде. Nightwish просто мусять використовувати ірландську інструментальну музику і надалі!

Що стосується “Ad Astra” – то саме вона для мене завершує тему ‘Human. :II: Nature’ найкраще. Вона ідеально підсумовує усі злети, падіння, розчарування та зачудування, які я пережила, прослуховуючи альбом. Він відвів мене до місця, де я не замислювалася над невизначеностями щодо нашого нинішнього глобального ландшафту. Ескапізм є потужним, і Nightwish довели це ще раз. Цікаво, що останні слова на альбомі, які сказав Carl Sagan, стосуються нашого світу і несуть у собі потужний посил.

«Подивися ще раз на цю крапку. Ось тут. Оце дім. Це ми. Тут усі, кого любиш, усі, кого знаєш, усі, про кого ти коли-небудь чув, кожна людина, яка коли-небудь була, прожила своє життя. Сукупність нашої радості та страждань, тисячі релігій, ідеологій та економічних доктрин, кожен мисливець і кожна здобич, кожен герой і кожен боягуз, кожен творець і кожен руйнівник цивілізації, кожен король і кожен селянин, кожна закохана молода пара, кожні мати і батько, кожна дитина, яка сподівається, кожен винахідник і кожен дослідник, кожен вчитель моралі, кожен корумпований політик, кожна “суперзірка”, кожен “верховний вождь”, кожен святий і грішник в історії нашого виду жив там – на пилинці вагою з сонячний промінь».