20 альбомів, що вийшли 20 років тому (2002)

Уже початок нового року, а ми традиційно подорожуємо в минуле. Ось 20 альбомів, що вийшли 20 років тому.

У 2002-му почали помітно покидати нас герої минулого. Тобто, вони це робили й до того, але не в таких кількостях: Layne Staley (Alice In Chains), Dee Dee’ Ramone (Ramones), Dave Williams (Drowning Pool), Joe Strummer (The Clash), і це тільки початок списку.

В цілому модні тенденції, як і завжди, мінялися. Nu-metal починає сходити з олімпу, а йому на заміну приходить emo з Jimmy Eat World, The Used та іншими, що починають здобувати популярність. Це потім усі будуть просити повернути їм їхній 2007-й, а поки ж усе тільки починається. Metalcore теж повільно, але наполегливо пробивається в мейнстрим – Killswitch Engage і новоутворені Bullet For My Valentine та Avenged Sevenfold набирають обертів, і вже за кілька років їх знатимуть усі.

Ну а ми спробуємо з’ясувати, що ж там було 20 років тому. Спочатку дебюти:

All That Remains‘Behind Silence and Solitude’ (26.03.2002)
Дебютна платівка металкорників із Массачусетсу. Хоча якщо бути зовсім відвертим, то запис представляє собою спробу всидіти на двох стільцях – на melodic death metal з непоганими соло і metalcore із жорсткими рифами та брейкдаунами. Загалом, типові помилки дебютника, де всі хочуть показати максимум того, на що здатні. Потенціал, безумовно, присутній, але на виході виходить не зовсім зрозуміла жанрова суміш. Тим не менш, за чотири роки та ще два альбоми до гурту прийде цілком заслужена слава.

Between The Buried And MeBetween Buried And Me (30.04.2002)
Перший альбом хлопців із Північної Кароліни. Все ще добре чутно metalcore, що й не дивно, адже гурт виник на руїнах metalcore-банд For Here On і Prayer For Cleansing, але, тим не менш, напрям заданий. Опісля, звісно, гурт розвиватиметься, прийде до progressive death metal, ну а поки що дебютник не приніс ані слави, ані визнання. Однак він привернув увагу лейблу, а після цього справи вже трохи налагодились.

Bloodbath‘Resurrection Through Carnage’ (12.11.2002)
Першочергово шведський death metal супергурт, «який повернув брутальність у death» (жарт) і взагалі death metal старої школи (не жарт). Дебютник ‘Resurrection Through Carnage’  із вокалом Mikael Åkerfeldt із Opeth – це 40 хвилин тотального м`яса із бласт-бітами, який уже давно став класикою death. У 2004-му Peter Tägtgren змінить Mikael, а у 2014-му в гурт прийде Nick Holmes, однак на музику це ніяк не вплине – Bloodbath будуть таким самим брутальним death metal, яким і задумувався на початку.

Ок, закінчили з дебютами, переходимо до альбомів:

Immortal‘Sons Of Northern Darkness’ (04.02.2002)
Трохи суперечливий з погляду фанатів альбом, але без сумніву видатний. Тут немає сирого звуку, що його вимагають тру-фани black metal, і якогось безглуздого нагромадження рифів (не обійшлося і без звинувачень у продажности – гурт якраз перейшов на Nuclear Blast). Навпаки, все продумане, професійно зігране та записане. Прослідковується навіть своя, особлива мелодійність – можливо, це заслуга всюдисущого Peter Tägtgren, який записував та продюсував цей альбом. Але головне – це атмосфера безмежної півночі, холоду й темряви.

Наступного року Immortal розпадеться, щоб возз’єднатися у 2007-му та випустити All Shall Fallу 2009-му, а вже у 2015-му з гурту піде Abbath.

Blind GuardianA Night At The Opera (01.03.2002)
Це свідоме посилання на альбом Queen 1975-го року. «Вони [Queen]найбільше вплинули на нас, тому це своєрідна данина поваги», – розповідає Marcus Siepen. Ну а так – що? Усе той самий потужний німецький power, але він уже помітно повернув у бік progressive. Раптово з’явилися тексти, присвячені релігійній тематиці (“Precious Jerusalem”, “Sadly Sings Destiny”), пісні про Галілео Галілея та Ніцше (“Age Of False Innocence”, “Punishment Divine”) і германські епоси (“The Maiden And The Minstrel Knight”). Словом, цікаво та різноманітно, як і вміють Blind Guardian.

Black Label Society‘1919 Eternal’ (05.03.2002)
Досить дивний альбом Black Label Society, якщо чесно. Тобто, виходить, що наче все й на місці – groove metal упереміш із heavy та southern, технічні соло Zakk і його ж вокал. Навіть обкладинка доволі епатажна – стилізований пропагандистський плакат часів Другої світової, який закликає нідерландців вступати в ряди СС. Та й загалом альбом звучить добре й потужно. Ось тільки виділити якісь окремі пісні як, наприклад, у Mafia чи Shot To Hell майже неможливо. І ось ще цікавий факт: п’ять пісень із цього альбому Zakk написав для платівки Ozzy Osbourne Down To Earth, але останній від них відмовився, оскільки «вони занадто Black Label Society», тому Zakk зберіг їх для себе.

HypocrisyCatch 22′ (19.03.2002)
М’яко кажучи, це не найліпший альбом у дискографії Hypocrisy. Деякі фани сподівалися на продовження брутальности Into The Abyss, хтось – на повернення мелодійности The Final Chapter, а в результаті вийшов якийсь death із чітким присмаком industrial. Ще й ударні звучать не надто добре. Щоправда, за шість років буде перевидання Catch 22 V2.0.08′ з нормальними ударними й вокалом, але це вже інша історія. Тим не менш, варто відзначити те, що в альбомі є пісні, що запам’яталися, тому назвати його поганим було б зовсім неправильно.

MotorheadHammered(09.04.2002)
Heavy metal rock’n’roll, найсправжніший, який і має бути. На відміну від попередньогоWe Are Motorhead, Hammeredзвучить помітно легше й трохи менш агресивно (тим не менш, гурт повернеться до жорсткого звучання через два роки в Inferno). Сам Lemmy говорить про альбом так: «У мене суперечливе ставлення до ‘Hammered’. У нього є переваги й недоліки. Там багато хороших пісень, але є й гівняний матеріал». І справді, безперечних хітів там дуже мало, але якщо брати альбом в цілому, то це просто веселий та важкуватий рок-н-рол від Motorhead. Іще один.

NightwishCentury Child’ (25.05.2002)
Разом з релізом цього альбому в гурті з`явився басист Marko Hietala, який не тільки грав, а ще й співав екстрим-вокалом і, варто зазначити, що виходило в нього непогано. З іншого боку, музика почала відходити від power metal у напрямку symphonic (в записі альбому навіть брав участь фінський оркестр) та інколи ставати жорсткішою. Тим не менш, це все ще «класичний» Nightwish із вокалом Tarja. Фани як завжди в захваті, популярність гурту росте, а “Phantom Of The Opera” у виконанні Tarja та Marko, здається, чули всі.

Manowar‘Warriors Of The World’ (04.06.2002)
Дев`ятий альбом одягнених у шкіряне дідусиків Manowar, які традиційно дивляться на всіх як на позерів. Хоча після деяких вкрай ганебних вчинків, особливо останнім часом, це ім`я власне й стало синонімом ганьби та необґрунтованих понтів. Але вибачте, я відволікся. Отже, Warriors Of The World: важкий, пафосозашкалювальний, та все ж хороший альбом. Він запам`ятався тим, що мав speed metal у піснях “Hands Of Doom” і “Fight Until We Die”, шикарно виконану “Nessun Dorma” (далеко не найпростіша арія з опери «Турандот») і розстрільну як на наші непрості часи “An American Trilogy”. А, ну й вічний метал-гімн “Warriors Of The World”, безперечно.

KornUntouchables(11.06.2002)
Поки нові зірки nu-metal моментально загораються і так само моментально згасають (як усілякі Limp Bizkit, P.O.D., Staind і низка інших гуртів другого ешелону), Korn сидять на олімпі й пускати туди нікого не планують. Так триватиме ще два роки, поки гурт не вирішить щось міняти і не випустить See You On The Other Side. Ну а поки що – п`ятий альбом, друге місце в Billboard 200, постійна ротація та безліч концертів. І все наче добре, але хлопці жаліються, що продажі могли б бути ліпшими, якби не пірати, які злили в інтернет чернетку альбому за кілька місяців до релізу. І якщо в суді “Metallica vs Napster” люди схилялися до того, щоб підтримати Napster, а не зажерливих зірок (золотий басейн Ларса у формі акули, саме так), то у випадку з Korn таких заяв ніхто не очікував. Тим не менш, це не завадило Untouchables’ стати платиновим альбомом.

Dark TranquilityDamage Done(22.07.2002)
Експерименти, що почалися в Projectorі продовжилися в Haven‘, усе ще присутні – Dark Tranquility трохи відходять від «початкового» melodic death і все більше уваги приділяють клавішним Martin Brändström. Тим не менш, звук став важчим, ніж у попередніх двох релізах, а Stanne перестав використовувати чистий вокал. І хоч у ті роки використання семплів та електроніки викликали у фанів якісь питання, альбом прийняли добре. Особливо на фоні Reroute To RemainIn Flames, із якими Dark Tranquility постійно порівнювали.

AgallochThe Mantle(13.08.2002)
Дивний у хорошому сенсі альбом від не менш дивного гурту. Тут можна знайти folk, безліч елементів black і навіть doom metal, але при цьому в міксі на перший план поставили акустичну гітару. Як би там не було, The Mantle’ – це дуже атмосферна платівка, завдяки якій про Agalloch заговорили не тільки в андеґраунді, а й у мейнстримних виданнях.

Queens Of The Stone AgeSongs For The Deaf(27.08.2002)
Третій альбом, який вивів гурт у всі можливі топи, і про нього заговорили всі. Кліп “No One Knows” нескінченно крутять на MTV, а барабанить в альбомі Dave Growl. Створений у 1995-му на уламках Kyuss, Queens Of The Stone Age на початку свого шляху продовжував грати stoner і psychodelic, комбінуючи його з металом, проте в подальшому змінив своє звучання. У цьому випадку краще надати слово фронтмену Josh Homme: «Я завжди розглядав наші перші три альбоми як один сет: перший віддалив нас від Kyuss, другий розніс його по різних напрямах, а третій пішов ще далі».  До 2007-го гурт запише ще два альбоми, а потім музиканти розбіжаться по проєктах, лише зрідка збираючись для виступів на фестивалях. У 2013-му вийде Like Clockwork’, а чотири роки згодом – останній на сьогодні Villains’. Ходять чутки, що гурт готує новий альбом – про це, щонайменше, заявляв Billy Gibbons (ZZ Top), але це все вкрай суперечливо.

In Flames‘Reroute To Remain’ (03.09.2002)
Я вже згадував цей альбом, коли говорив про Whoracle’. Так, саме з цієї платівки гурт почав падати в турботливі обійми фанатського хейту (це вони ще Siren Charms’ тоді не чули). Хоча на обкладинці гурт чесно попереджає, що альбом – це 14 пісень свідомого безумства. Та однак, фанати залишилися невдоволеними записом і зведенням, невдоволеними вокалом, невдоволеними рифами – усім, дідько, невдоволеними. Вишенькою на торті став виступ на Ozzfest – це вже занадто мейнстримно та не варто тру-гурту. Словом, опопсилися та продалися. І я навіть не знаю, що на це сказати, адже моє знайомство з In Flames почалося саме з цього альбому, і тоді я вважав його непоганим.

Paradise LostSymbol Of Life(24.10.2002)
У 2002-му Paradise Lost змінюють лейбл EMI на G.U.N., і вже за рік після виходу Believe In Nothingвипускають новий альбом. Атмосфера в гурті трохи потеплішала у порівнянні з попереднім роком, хоча й назвати її хорошою все ще не можна – після Symbol Of Lifeгурт начебто через творчі розбіжності залишає ударник Lee Morris. Сам же альбом став трохи важчим, аніж дві попередні роботи, але все ще далеким від Icon’ і Draconian Times’, повернення до яких вимагали фанати. Гурт активно використовував електронні ефекти та nu-metal рифи, зберігаючи при цьому темну та меланхолійну атмосферу. Також в альбомі можна почути вокали Lee Dorian (“Erased”) і Devin Townsend (“Two Worlds”). Варто згадати й про два кавери – не дуже зрозумілий особисто для мене “Xavier” і неймовірний в усіх іпостасях “Smalltown Boy” (популярний у 80-х гей-гімн).

ImmolationUnholy Cult’ (28.10.2002)
Technical brutal death у Immolation в цьому альбомі досяг якоїсь кульмінації. З кінця 80-х гурт послідовно розвивався, не кваплячись випускати релізи й упускаючи вигідні контракти – все було покладене на вівтар розвитку («вівтар» у розповіді про Immolation?). І ось Unholy Cult’: брутальність і технічні рифи, атональні соло, які інколи йдуть ледь чи не в progressive (перша “Unholy Cult”, наприклад), і ударні Alex Hernandez, який покинув гурт після цього альбому – я ще довго можу продовжувати. Цей альбом справив враження навіть на тих, хто далекий від brutal death, що, як на мене, достатньо непоганий показник.

OpethDeliverance’ (12.11.2002)
Влітку 2002-го Opeth записує матеріал одразу для двох альбомів, які, за задумом гурту, мали б вийти паралельно чи об`єднатися в один реліз, але цього так і не сталося. У результаті жорсткіші пісні увійшли в Deliverance, а м`які напівакустичні progressive rock записи – в Damnation, який вийшов у наступному році. Незважаючи на баладу “A Fair Judgement” та інструментал “For Absent Friends”, Deliverance, за словами багатьох, вийшов одним із найважчих альбомів Opeth, і з цим важко сперечатися. Усе ж хоч там і була помітна progressive-складова, брутальність death metal та екстрим-вокал Mikael Åkerfeldt тут переважають.

BathoryNordland I’ (18.11.2002)

Передостанній альбом Bathory, шедевр viking metal. Пронизливий голос Quorton на фоні бруднуватих гітар і хоралів – це неймовірно. Пісень для проформи просто немає. Ну а балада “Ring Of Gold” була відзначена дуже багатьма. За два роки вийде друга частина альбому, а Quorton, на жаль, покине нас через серцеву недостатність.

Sum 41‘Does This Look Infected?’ (26.11.2002)

Звісно, це безумовний pop punk, тут ніхто не сперечатиметься. Тим не менш, переслуховуючи 20 років згодом третій альбом Sum 41, який вивів гурт із натовпу, люди згадують нескінченне літо, юність і відчуття, наче все попереду (не моя фраза, але чорт забирай, наскільки ж правдива). Думаю, рефрен головного хіта цього альбому “Still Waiting” тут теж грає не останню роль (до речі, на цю пісню й “The Hell Song” зняли чудові знущальні кліпи ). На підтвердження моїх слів можу тільки запропонувати глянути виступ гурту на Hellfest у 2019-му – наскільки ж тепло публіка їх приймає і як співає їхні старі пісні. Тому цей альбом не про «тру/не тру», а про ностальгію.

Bonus: Pain‘Nothing Remains The Same’
Третій альбом Industrial проєкту Peter Tägtgren, якого вже занадто багато у цій статті. Саме в цьому альбомі з`явиться “Shut Your Mouth” – безумовний хіт гурту, через який Peter потім називатимуть «королем ринґтонів» (Radio Roks, добрий день).