White Lies: екскурс в історію гурту

На Україну насувається пост-панк хвиля – англійське тріо з Ілінгу, Лондон. В цьому році дебютному альбому White Lies ‘To Lose My Life…’ виповнюється 10 років, і вже невдовзі ми зможемо почути на концертах в Києві, 29 вересня у Bel etage, та Львові, 30 вересня у Malevich, як трансформувалося їх звучання, а які деталі лишилися незмінними.

З чого ж починався гурт?

У далекому 2004 школярі з Ілінгу вирішили об’єднатися та створити гурт. Називалися хлопці тоді Fear of Flying, записали кілька пісень і грали їх у лондонських клубах. В 2007 у гурту з’явились пісні, що кардинально не вписувалися у формат Fear of Flying, тому хлопці вирішили створити новий гурт, White Lies. Гаррі, Джек і Чарльз були підлітками, коли ‘To Lose My Life…’ вистрілив, очоливши чарти альбомів і створивши хіти “To Lose My Life” і “Farewell To The Fairground”. В якомусь сенсі, він вважається одним зі знакових альбомів у жанрі постпанк-рівайвлу.

Музичний стиль White Lies на той час не можна було охарактеризувати іншим словом, окрім як «похмурий пост-панк». Хоча учасники гурту заперечують депресивність – кажуть, що їх звучання більш життєствердне та позитивне, ЗМІ все одно порівнювали їх творчість зі звучанням Interpol, Joy Division та The Killers. Головними своїми натхненниками гурт вважає Secret Machines, Queens of the Stone Age, Björk і The Cars, наголошуючи, що їх елементи можна відчути, уважно прислухавшись до треків першого альбому. Тексти пісень, де любов розбиває серця, а страх є однією з головних емоцій, що відчуває слухач, одразу знайшли своїх прихильників не тільки серед публіки, а й серед британських критиків.

Свій перший концерт вони відклали на п’ять місяців, аби наробити хайпу в медіа. Очікування справдилися, White Lies отримали контракт із Fiction Records відразу після дебюту.

‘To Lose My Life…’ дебютував під номером один у британських чартах. Гурт вирушив у запаморочливе світове турне, перетнувши США, Європу та Японію, по дорозі потрапляючи на великі фестивалі, такі як Lollapalooza, Glastonbury, Coachella та інші.

З тих пір кожен альбом стає все прогресивнішим у саунді та тематиці, а також наближається до поп-звучання.

Другий альбом White Lies побачив світ у січні 2011 року. Платівка все ще звучала «темно та готично» та мала в собі характерні ознаки «вайтлайсівської» похмурості. Сингл “Bigger Than Us” став однією з візитівок гурту, фани по всьому світу вкривалися мурашками, слухаючи його. Гаррі Маквей стверджував, що основною темою альбому є кохання, але в той же час важко не помітити те, наскільки сильно він пронизаний релігійною тематикою. Звучання стало більш сміливим та електронним – те, з чим гурт ще довго не захоче розлучатись.

Візит в Україну для гурту вже не перший, в 2012 вони грали недовгий сет на фестивалі в Дніпрі. Взимку 2014 року гурт скасував свій концерт у Києві, що стало великою прикрістю для шанувальників, адже в той час White Lies почали звучати інакше. Альбом ‘Big TV’, що побачив світ у 2013 році, абсолютно відрізнявся від двох минулих платівок. Смуток та туга зазвучали по-новому – солодко та світло, і здавалось, що тих White Lies, яких всі полюбили, більше немає. Альбом був добре сприйнятий і потрапив до хіт-парадів у Великобританії під номером чотири. Незважаючи на повну зміну звучання, гурт не втратив своїх прихильників, навпаки розширив свою аудиторію. З відчуттям того, що це ще не кінець експериментів зі звуком, серця фанів нетерпляче чекали на новий реліз. Так і сталось – наступний альбом гурту, ‘Friends’, що побачив світ у 2016 році, продовжив відкривати творчість гурту в новому спектрі інді-року, але з ще більшим ухилом у безпосередній сінті-поп, а місцями і просто в поп-музику з красивими, але простенькими мелодіями. Не всі фанати однаково радісно сприйняли зміни.

Останній альбом ‘Five’ побачив світ у лютому цього року. Дев’ять треків звучать щиро та комфортно, змушуючи відчувати падіння та піднесення, а головне – надію. Надію на що? На те, що саме зараз відбувається у серці, те, що болить та відгукується у прослуховуванні. Альбом схожий на симфонію ніжності та смутку, яка катається на емоційних американських гірках. Притому, альбом не звучить хитро та наворочено, навпаки, музика стала лаконічнішою, простішою. Простота з’являється в усьому: в назві альбому, в його оформленні та навіть у загальному звучанні. Музиканти вирішили не гратися в експериментаторів і начебто б хотіли довести слухачеві, що вміють робити просту музику, але таку, щоб запам’ятовувалася. Наскільки це вийшло – дізнаємося вже скоро. Бо вже цієї неділі White Lies розриватимуть столичний Bel etage, а у понеділок – львівський Malevich. На честь десятиліття свого першого альбому, гурт зіграє старі, улюблені треки прихильників, що надасть змогу відчути контрасти, пронесені через усі роки існування.